Завантаження. Будь ласка, почекайте...
|
Навігація
Наше опитування
Які інформаційні топіки, по-вашому, недостатньо висвітлені в мережі Internet?
Друзья
Производство мебели: кухни, шкафы - шкафы.
| Пошук
14 серпня 2009
Нові соціально-економічні і політичні процеси, що відбуваються в Україні, мають на меті побудову демократичного, соціально-правового суспільства. Спрямовувати рух у такому напрямку неможливо без виховання всебічно розвиненого, духовно багатого, відповідального та внутрішньо вільного молодого покоління. Реалізація Державної національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття)”, соціальний запит, власні потреби практичної психології актуалізують необхідність глибокого пізнання психологічних особливостей внутрішнього світу сучасної молоді. Загострення суперечностей, що супроводжують зламні періоди розвитку суспільства, невизначеність у сенсі життя та відсутність впевненості у майбутньому сприяють зростанню відхилень у поведінці неповнолітніх. Як свідчить практика роботи сучасної школи, це явище частіше спостерігається серед учнів підліткового віку, який сам по собі є критичним з погляду психофізіологічних змін. Зростання правопорушень, злочинності, поширення шкідливих звичок, вживання психотропних речовин є проявами тих девіантних форм поведінки, до яких вдаються підлітки. Серед соціально-психологічних факторів їх виникнення психологи відзначають тенденцію до поширення в учнів акцентуйованих рис характеру. Вони накладають відбиток на особистість, підсилюючи рівень її дезадаптивності. Науковці стверджують, що основним психічним новоутворенням підліткового віку є формування “Я-образу”, який відіграє важливу роль у механізмах поведінки, діяльності, адаптаціях до соціуму тощо. Тому зростання труднощів у навчально-виховній роботі із акцентуйованими підлітками також обумовлено відсутністю досліджень розвитку їх образу“Я”. Вивчення самосвідомості особистості було предметом дослідження вітчизняних вчених: М.І.Алексєєвої, Б.Г.Ананьєва, А.Г.Асмолова, І.Д.Беха, О.О.Бодальова, Л.І.Божович, М.Й.Боришевського, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, С.Д.Максименка, В.І.М’ясищева, П.Р.Чамати та ін. та зарубіжних: Р.Бернса, А.Маслоу, К.Роджерса, З.Фрейда, К.Юнга та ін. Проблематика робіт охоплює розгляд теоретичних та прикладних питань: генезис самосвідомості відповідно вікових періодів розвитку особистості; залежність розвитку самосвідомості від впливу соціального оточення; особливості формування професійної, громадянської, екологічної свідомості та самосвідомості; вплив самосвідомості, як основного фактора самоконтролю й саморегуляції поведінки та ін. Особливості негативних проявів підліткового віку, а саме — дезадаптивність, відхилення у поведінці, акцентуації характеру, невротичні зриви, розглянуті у працях В.М.Бехтерєва, І.С.Булах, П.Я.Ганнушкіна, О.В.Кебрікова, К.Леонгарда, А.Є.Лічко, С.І.Подмазіна та ін. Враховуючи тенденцію до поширення кризових явищ підліткового віку на сучасному етапі розвитку суспільства, слід зазначити, що проблема формування психічного новоутворення — “Я-образу” — залишилася недостатньо вивченою науковцями. Дослідники опосередковано зазначають, що учні підліткового віку із відхиленнями у поведінці характеризуються переважно несформованим або негативним образом “Я”. Однак недослідженою залишається проблема психологічних особливостей розвитку “Я-образу” підлітків із конкретними, найбільш поширеними у сучасній школі акцентуаціями характеру та формами відхилень у поведінці. Враховуючи актуальність і недостатню розробку даної проблеми, ми обрали тему дослідження: “Психологічні особливості розвитку “Я-образу” акцентуйованих підлітків”. Тема дисертації входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і затверджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 5 від 14.06.99 року). Об’єкт дослідження — становлення “Я-образу” підлітка. Предмет дослідження — психологічні особливості розвитку структурних компонентів “Я-образу” підлітків із акцентуаціями характеру. Мета дослідження — виявити психологічні особливості розвитку “Я-образу” підлітків з певними, найбільш поширеними у сучасній середній школі типами акцентуацій характеру та розробити, теоретично обгрунтувати і перевірити на практиці систему психокорекційних заходів, спрямованої на формування у них адекватного “Я-образу”. В основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що розвиток “Я-образу” підлітка формується під впливом сукупності взаємопов’язаних зовнішніх та внутрішніх чинників і, зокрема, характеру особистості. Наявність акцентуйованих рис характеру підлітка обумовлює характеристики “Я-образу”, що перешкоджають успішній діяльності, адаптації до оточуючого соціуму, особистісному зростанню. Ефективність психокорекції “Я-образу” акцентуйованих підлітків пов’язана із знанням вихователями механізмів його становлення та їх володіння методами роботи з акцентуйованими підлітками, побудованими із врахуванням дії цих механізмів в утворенні якісно нового образу “Я”. У відповідності з поставленою метою та гіпотезою визначені такі завдання дослідження: 1. Обгрунтувати теоретичні підходи до проблеми акцентуацій характеру та їх специфіки в підлітковому віці. 2. Створити теоретичну модель становлення “Я-образу” у підростаючої особистості. 3. Виявити психологічні особливості розвитку структурних компонентів “Я-образу” підлітків із акцентуаціями характеру. 4. Визначити критерії та рівні сформованості “Я-образу” підлітків. 5. Розробити та апробувати систему психокорекційних заходів, спрямованих на оптимізацію розвитку адекватного рівня “Я-образу” підлітків-акцентуантів. 14 серпня 2009
Любое общество ответственно перед будущими поколениями за сохранение мирового и культурного наследия. Особенно это актуально сейчас, когда существует глубокое понимание непреходящей ценности дошедших до нас памятников, а с другой стороны все возрастает опасность разрушения из-за резко ухудшившейся экологической обстановки в крупных городах, экономической и политической нестабильности, случаев вандализма и небрежного отношения к памятникам мировой истории и культуры на фоне упрощения доступа к ним. Одна из основных функций библиотек - обеспечение сохранности накопленных обществом книжных богатств, представляющих собой огромную культурную и духовную ценность народа. Проблемы сохранности библиотечных фондов в научных библиотеках на современном этапе приобрели такую сложность, что традиционные формы и методы функционирования этого направления перестали отвечать современным требованиям. Сохранность фондов обеспечивается комплексным подходом к решению вопросов охраны, учета, правильного размещения и хранения, разработкой специальных мер, гарантирующих полноту репертуара отечественных и иностранных изданий, а также планомерной консервацией изданий, подлежащих длительному хранению. Фонды библиотек, находящихся в ведении Российской академии наук, составляют часть общенационального культурного наследия России, являются ценнейшим историческим источником и информационным ресурсом страны, включают большое количество памятников мирового значения и, помимо культурно-исторической, научной и духовной, имеют огромную материальную ценность. Сегодня рыночная стоимость старопечатной книги колеблется от 500 до 500 тысяч долларов США, а стомость некоторых рукописей достигает миллионов долларов. Ценность собрания академических библиотек определяется не только и не столько наличием редких изданий, а просто существованием подобного фонда. Обеспечение сохранности библиотечных фондов - очень серьезная экономическая и социальная проблема. Ее нельзя сводить только к реставрации отдельных, пусть даже чрезвычайно важных документов. Она требует пристального внимания к социальным, культурологическим и экономическим аспектам сохранения книжных богатств, косвенно или прямо влияющим на технологические и организационно-технические стороны сохранности. 14 серпня 2009
Ведення каталогів, як і їх оформлення, – один із традиційних видів бібліотечної роботи. Одним з його елементів є створення каталожних етикеток. Спершу вони писалися “від руки”, потім – протягом довгого часу – друкувалися на машинці. З широким запровадженням в усі сфери життя електронно-обчислювальної техніки виникла думка скористатися її можливостями для оформлення систематичного каталогу (СК) НБУВ. Основна ідея полягала у використанні бази даних “Рубрикатор НБУВ” (робочі таблиці бібліотечної класифікації, що відображають структуру та ступінь деталізації електронної версії генерального СК (ГСК) НБУВ). Тобто, вводячи рубрики один раз, багаторазово їх застосовувати, виводячи для друку не тільки при роботі з текстами розділів Рубрикатора НБУВ (РНБУВ), а й на етикетки та роздільники. Причому, якщо створення каталожних етикеток за допомогою комп‘ютера вийшло вдалим, то оформлення роздільників виявилося проблематичним (картон як матеріал через свою товщину не є придатним для багатьох принтерів), але привабливим. Теж саме “привабливо, але неможливо” справедливо щодо табличок на шафах СК: їх матеріал – пластик – взагалі не підходить для друку на принтері. Нашим завданням було: сприяти повнішому виявленню змісту, а також підвищенню ефективності пошуку інформації в каталозі. На меті ми мали виразно та просто подати пошуковий матеріал. Як відомо, завдяки логічності, ступінчастій структурі, наочності оформлення, СК – один з найактивніших засобів пропагування знань, досягнень науки, підвищення інтелектуального рівня читача. Тому до його зовнішнього оформлення висуваються певні вимоги. Каталожні шафи у СК розміщені відповідно до структури РНБУВ, оформлені написами, на яких вказано назву галузевого відділу. Каталожні шухляди кожного галузевого відділу пронумеровані на етикетках зліва – направо; згори – вниз. Їхня нумерація є суцільною. На кожній каталожній шухляді розміщено етикетки із зазначенням індексів і найменуванням рубрик, представлених у ній. Якщо в шухляді велика кількість рубрик, на етикетці вказуються основні. Для полегшення пошуку основні поділи кожного відділу оздоблені кольоровими етикетками. 14 серпня 2009
Кардинальні зміни в соціально-політичній і економічній сферах життя України, процес формування ринкових відносин і відповідних їм ринкових механізмів потребують оцінки стану системи НТІ країни й вимог, які до неї нині висуваються, напрацювання нових підходів щодо її організації. Йдеться про розробку концепції Національної системи науково-технічної інформації (НСНТІ) України, котра закладає підвалини інформаційного суверенітету як права країни формувати власні інформаційні ресурси (ІР), повністю ними володіти, розпоряджатися і здійснювати власну інформаційну по¬літику в своїх інтересах. Основоположне значення для системи НТІ в країні набуває прийнятий в Україні закон «Про інформацію»1, згідно з яким виділено НТІ в окрему інформаційну галузь. Це дало законодавчу підставу для розробки й прийняття закону «Про науково-технічну інформацію»2, котрий регулює правові, економічні, організаційні відносини всіх учасників інформаційної діяльності, закріплює право фізичних, юридичних осіб і держави на НТІ. Науково-технічний розвиток у нашій країні передбачає інтенсивне використання здобутків в усіх галузях людських знань. Провідна роль в отриманні відомостей про нові науково-технічні досягнення належить патентній інформації, що включає відомості про заявлені та реєстровані відкриття, винаходи, товарні знаки, промислові зразки, корисні моделі. Це – унікальний вид інформації, оскільки обов’язково містить і науково-технічні, і кон’юнктурні знання. Згідно із законом «Про науково-технічну інформацію», патентна інформація (документація) є складовою частиною ІР системи НТІ. Тому простежується необхідність поглибленого вивчення НСНТІ з метою розкриття симбіозу науково-технічної й патентної інформації для забезпечення інформаційних потреб (ІП) ¬користувачів. Розв’язання важливих соціально-політичних, організаційних, технічних, економічних, правових, інтелектуальних, а також проблем з міждержавних відносин та міжнародного співробітництва, котрі вимагають самостійного комплексного розгляду ¬– досить серйозний аргумент, врахований при розробці концепції становлення національної системи НТІ. Роз¬глянемо головну мету і принципи її побудови. Згідно з «Положенням про Національну систему науково-технічної інформації України»4, НСНТІ може розглядатися як елемент інформаційної інфраструктури суспільства, призначений для реалізації національної політики в галузі НТІ. Орга¬нізаційно НСНТІ представлено сукупністю різних інформа¬ційних структур та правових форм їх взаємодії зі збору, обробки, збереження й розповсюдження різних видів НТІ та патент¬ної документації, що забезпечує інтеграцію БІР на всій території нашої країни. Головна мета створення НСНТІ полягає у наданні кожному члену суспільства вільного доступу до необхідного обсягу вітчизняних і зарубіжних джерел науково-технічної й патентної інформації, доцільності розвитку внутрішнього ринку інформаційних продуктів і послуг та його поступовій інтеграції у світовий ринок на базі передових ІТ. При розробці концепції НСНТІ враховувалися особливості становлення країни як суверенної, незалежної держави, тому НСНТІ має забезпечувати її інформаційний суверенітет. 14 серпня 2009
У сучасному світі відбувається напружений пошук нових людських орієнтирів, прогресивних шляхів розвитку. Зараз Україна переживає докорінну зміну підходів до освіти та соціокультурної політики в цілому, освіта й виховання переорієнтовуються на розвиток особистості, її можливостей і якостей. Відродження Української держави вимагає повернення народові тієї культурно-педагогічної спадщини, що об'єктивно існує, але і досі відчужена й недостатньо вивчена. Становлення незалежності України, потреба розбудови національної системи освіти і виховання зумовили зростання інтересу до педагогічної спадщини українських педагогів як важливого джерела розвитку сучасної педагогічної теорії та практики. Сьогодні особлива увага науковців зосереджена на ідеях, поглядах, концепціях тих педагогів, які мало відомі, і відкриття та вагомі здобутки яких ігнорувала авторитарна система. До таких педагогів належить Григорій Григорович Ващенко (23.04.1878 – 02.05.1967), теоретик і практик, професор – широко відомий в діаспорі, але малознаний на Батьківщині. Коло його творчих інтересів було широким: вихователь майбутніх педагогів і осмислювач педагогічної справи в нових соціально-політичних умовах, автор багатьох статей і книжок, запроваджувач викладання рідною мовою. У листопаді 1995 р. було створено Всеукраїнське Педагогічне Товариство імені Григорія Ващенка. Уперше оприлюднено значний перелік педагогічних творів видатного вченого. Проте, до педагогічної спадщини Григорія Ващенка не зверталися ні сучасні дослідники, ні їхні попередники. Цілісного й спеціального дослідження творчості видатного педагога в галузі висвітлення проблем виховання та навчання молоді, концептуальних основ національного виховання, формування виховного ідеалу у підростаючих поколінь до цього часу в історико-педагогічній науці немає. Ось чому подальший розвиток науки та школи спонукає до вивчення творчої спадщини Григорія Ващенка, дослідження його педагогічного доробку, який раніше не був предметом розгляду. Науковий аналіз викладацької практики Г.Ващенка, його педагогічних творів має не лише теоретичне значення, але й велику практичну цінність в умовах реформування української школи, втілення гуманістичного підходу до виховання. Учитель, обізнаний зі скарбами педагогічної спадщини свого народу, буде творчо використовувати ці надбання, прилучати молодь до рідної культури, сприятиме формуванню у майбутніх поколіннях високої моральності, духовності, виховуватиме на яскравих прикладах ідеал життєдіяльності. У сучасній педагогічній літературі ми не знаходимо окремих досліджень, де б у систематизованому й узагальненому вигляді аналізувалися педагогічні погляди та діяльність, біографія і науково-публіцистична творчість Григорія Ващенка. Найбільш загальні відомості про життя й педагогічну діяльність Григорія Ващенка містяться у матеріалах роботи Всеукраїнського конгресу Педагогічного Товариства імені Григорія Ващенка, публікаціях Омеляна Коваля (Бельгія), Гьотца Хілліга (Марбург, Німеччина), Світлани Стефанюк. Хронологічно й, певною мірою, тематично найближче до нашого дослідження стоять роботи А.Алексюка, А.Бойко, О.Гентош, А.Погрібного, М.Рудакевич, Б.Павліва, у яких наведено значну кількість унікального фактологічного матеріалу з життя та науково-педагогічної діяльності професора Григорія Ващенка. Питання, пов'язані з творчою діяльністю та педагогічним доробком Григорія Ващенка, займають помітне місце серед наукових розробок істориків педагогіки - О.Вишневського, П.Кононенка, В.Майбороди, М.Стельмаховича. Деякі важливі проблеми, які прямо чи посередньо відносяться до теми нашого дослідження, містяться в працях Т.Усатенко, С.Стефанюк, В.Каюкова, К.Кіндрася, Ю.Руденка, 3.Сергійчука. Різні аспекти педагогічної діяльності Г.Ващенка розкривають Ю.Григор’єв, О.Падалка, А.Нісімчук, І.Смолюк, О.Шпак. Усі дослідники акцентують свою увагу на значенні наукової та педагогічної діяльності Г.Ващенка в контексті українського національного відродження. Інтерес до творчості цього великого українського педагога зумовлений значною актуальністю для нашого часу його педагогічної спадщини, в основі якої лежить ідеалістичне світосприймання наукових ідей у поєднанні з високою людяністю. Його ім’я пов’язане із збагаченням педагогіки багатоплановими, різноаспектними психолого-педагогічними працями, серед яких “Проект системи освіти в самостійній Україні”, “Загальні методи навчання”, “Виховання волі і характеру”, “Виховний ідеал”, “Виховання любові до Батьківщини”. Як педагог з оригінальним творчим обличчям, він цікавить нас також з погляду на розбудову вищої педагогічної школи. Крім того, в історії педагогіки Г.Ващенко постає пропагандистом національного виховного ідеалу, саме завдяки якому корегується діяльність людини, її свідомість і почуття відповідальності перед цілим народом за свій рід. Цей важливий педагогічний чинник дає людині змогу сформувати самосвідомість, пізнати себе й знайти своє місце у світі, створити основу для емоційного спілкування та праці між людьми, що зрештою олюднить світ. Оскільки Григорій Григорович Ващенко розробляв проблеми мети та змісту виховання, навчання й освіти, займався проблемами виховного ідеалу, питаннями взаємин вихователя і вихованця, стверджував ідеї природної рівності людей перед Богом, залежності їхніх моральних понять і вчинків від виховання, етнопедагогічних умов, то ми вважаємо, що доцільність наукового дослідження обумовлюється розвитком педагогічної науки в Україні. Наукове вирішення сучасних освітніх проблем неможливе без знання внеску, зробленого педагогами минулого в осмислення й переосмислення вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду, у тому числі й тієї його частини, яка досі висвітлювалася упереджено. Доцільність нашої роботи обумовлюється розвитком педагогічної науки в Україні саме зараз, коли повертаються несправедливо забуті, навмисно викреслені з історії імена творчих діячів, письменників, педагогів. Це стосується й історичної правди педагогічної діяльності Григорія Ващенка, яка, незважаючи на відірваність від рідної землі, не розчинилася в чужоземному середовищі, а, навпаки, зберегла національну самосвідомість і розвинула різні напрямки науки та культури в надії, що у майбутньому її доробку можуть прислухатися в Україні. Таким чином, ураховуючи актуальність проблеми, а також її нерозробленість, ми визначили тему дослідження: “Проблеми виховання молодого покоління у творчій спадщині Григорія Ващенка”. Вибраний напрямок дослідження входить до плану науково-дослідної роботи Запорізького державного університету, доцільність якого обумовлюється відповідним розвитком теорії та історії педагогіки. 14 серпня 2009
Internet-сервер, або Web-сервер (WWW – World Wide Web, всесвітня павутина), – електронне інформаційне сховище, в якому на основі технології гіперсередовища зберігаються та надаються користувачам сторінки WWW, що містять різноманітні відомості за певними напрямами знань. Робота з документами сервера здійснюється за допомогою спеціалізованих програм-браузерів і гіпертекстового протоколу передачі. На Internet-сервері НБУВ як загальне програмне забезпечення використовується операційна система Windows NT, безпосередньо для серверу – програма Microsoft Internet Server. Web-технології дозволяють створювати HTML-сторінки, що висвітлюють інформацію на екран та передають усі функції обробки даних Web-браузеру, котрий, у свою чергу, звертається до СУБД. Internet-сервер НБУВ виконує обробку запитів до СУБД і являє собою тип серверів БД. Технічну та інформаційну підтримку забезпечують фахівці Центру комп’ютерних технологій (ЦКТ). Internet cприяє ефективності використання бібліографічної продукції через надання абонентам можливості послуговуватися електронними версіями різноманітних інформаційних матеріалів. Основною метою при створенні Internet-серверу НБУВ було забезпечення оперативного та ефективного доступу до реальних бібліографічних ресурсів, передусім до ЕК. Виставлені на Internet-сервері Бібліотеки ІР відбиті сукупністю бібліографічних БД та взаємопов’язаними HTML-сторінками. Основну частину цих ресурсів становлять ЕК, покажчики, повнотекстові бази, електронні версії ряду пам’яток східнослов’янської писемності й українського друку, різноманітні дані про Бібліотеку – загальним об’ємом близько 1 GB. Окрім власних, на бібліотечному сервері є підбірки посилань на деякі ресурси Internet, які можуть бути корисними та становити інтерес для широкого кола споживачів – від фахівців бібліотечної справи й науковців до студентів і пересічних читачів. Програмне забезпечення – це пакет прикладних програм CDS/ISIS, створений відділом бібліотечних, архівних і документальних служб UNESCO 1994 року й розвинутий ДПНТБ Росії. Докладніше зупинимося на ресурсах, організованих як БД CDS/ISIS. Загальний каталог (надходження з 1994 р.). Кількість записів близько 83 тис. Призначення – бібліографічний пошук документів (монографій, багатотомних видань, дисертацій та авторефератів дисертацій), що надходили до книгозбірні, починаючи з 1994 р. Актуалізація – щотижня (в середньому 300 записів). Бібліографічний запис проводиться мовою оригіналу документа. Пошукові елементи – автори творів друку, слова з назв видань і найменувань колективних авторів (організацій, конференцій), рік видання, розділи й індекси рубрикатора НБУВ. Каталог дисертацій (надходження з 1993 р.) – база DIS. Формується з загального каталогу. Кількість записів – 16 тис. Призначення – бібліографічний пошук дисертацій, що надходили до книгозбірні, з 1993 р. Актуалізація – щотижня. Бібліографічний запис здійснюється мовою оригіналу документа. Пошукові елементи – автори дисертацій, слова з назв праць і найменувань організацій, де дисертації захищалися, рік захисту, галузі науки й шифри спеціальностей наукових працівників. 14 серпня 2009
Державні документи орієнтують викладацьку та наукову громадкість на відтворення інтелектуального і духовного потенціалу молоді. В сучасних умовах дефіциту духовності особливо гостро постала проблема вдосконалення роботи педагогічних внзів щодо підвищення рівня підготовки вчителя музики. Їхня професійна діяльність вимагає швидкого орієнтування в новому суспільному середовищі, розвитку творчих здібностей, тонкої чутливості, толерантності, готовності до майбутньої вчительської праці. Музично-естетична діяльність педагога містить у собі великі можливості для розкриття його творчого потенціалу, збагачує естетичний досвід, розвиває емоційно-чуттєве самовираження, активізує формування виконавської майстерності. Все це потребує від майбутнього фахівця не тільки засвоєння теоретичних знань, практичних навичок, а й вміння реалізувати їх у конкретних педагогічних ситуаціях. Водночас практичний досвід засвідчує, що не всі випускники внзів готові цілком реалізувати свої можливості в музично-естетичній діяльності. Здебільшого у процесі роботи випускників спостерігається емоційне напруження, невміння організувати як свою діяльність, так і учнівську, в них недостатньо сформованi навички музично-творчої діяльності. Саме готовність до професійної діяльності дозволяє молодому педагогові впевнено почувати себе на робочому місці, швидше адаптуватися в умовах школи, успішно розв’язувати складні завдання навчально-виховної роботи. Звідси, постійна увага дослідників до означеного феномена, намагання осмислити його скрізь призму виховних можливостей музичного мистецтва. Наявність протиріч між соціально-педагогічними потребами в музично-естетичному вихованні школярів і його реального стану висуває необхідність поглибленого та корінного поліпшення підготовки вчителів музики, формування їхньої готовності до професійної діяльності. При всій багатогранності підходів щодо формування готовності студентів до музично-естетичної діяльності, ця проблема недостатньо досліджена. Актуальність, недостатня наукова та методична розробленість означеної проблеми і водночас нагальна потреба освітньої практики зумовили вибір теми дослідження “Педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до музично-естетичної діяльності”. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи Кримського державного гуманітарного інституту. Напрямок наукового пошуку “ Розвиток системи гуманітарної освіти в багатонаціональному регіоні Криму” (№ 3071874). Досліджувалася проблема підвищення ефективності музично - естетичної діяльності майбутніх учителів. Об’єкт дослiдження - музично-естетична дiяльність студентiв факультету естетичного виховання. Предмет дослiдження – педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до музично-естетичної дiяльностi. Мета дослiдження -- визначити педагогiчнi умови та розробити методику ефективного формування готовності майбутніх учителiв до музично-естетичної діяльності. Гiпотеза дослiдження: процес формування готовності студентiв до музично-естетичної дiяльності буде значно результативнішим за умови взаємозв’язку теоретичного та практичного пiдходів до розвитку і стимулювання творчої активності студентів у різних видах музично--естетичної дiяльності; систематичного включення студентів у творчу музично-естетичну дiяльність, що впливає на їхнє самовдосконалення; раціональне використання принципів інтеграції навчальних дисциплін, проблемних методів навчання, спрямованих на розвиток творчої особистості студента. Завдання дослiдження. - конкретизувати та теоретично обгрунтувати сутність, зміст і структуру музично-естетичної діяльності; - розробити критерії, показники та на їх основі визначити рівні сформованості готовності студентів до музично-естетичної діяльності; - визначити педагогічні умови формування готовності студентів до музично-естетичної діяльності; - розробити та експериментально апробувати програму і методику поетапного формування готовності майбутніх учителів до музично-естетичної діяльності. Методи дослiдження: теоретичні : вивчення та аналіз літератури з філософії, естетики, психології, педагогіки, теорії і методики музичного виховання; вивчення навчальних програм дисциплін, що вивчаються на факультеті естетичного виховання та програм з музики для загальноосвітніх шкіл України; ознайомлення з досвідом роботи викладачів музично-педагогічних факультетів у аспекті теми дослідження; прогнозування та коригування навчальної музично-естетичної діяльності у процесі експерименту; емпіричні : анкетування, бесіди, цілеспрямоване педагогічне спостереження, педагогічний експеримент ( констатуючий, формуючий, контрольний), проведення контрольних і творчих робіт; статистична обробка результатів експериментальної роботи. 14 серпня 2009
Докорінні зміни у різних сферах життя в Україні актуалізують проблеми, пов’язані з визначенням місця та ролі жінок у демократичних перетвореннях. Адже становище жінок у державі є індикатором її прогресу і не відкривши їм доступу до всіх напрямів людської діяльності, суспільство не може розвиватися повноцінно. Україна є членом Ради Європи, серед вимог якої – сприяння встановленню рівноправності між жінками і чоловіками. Наша країна ратифікувала Міжнародні конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок та про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих жінок і чоловіків, і тим самим взяла на себе зобов’язання докласти всіх зусиль для поліпшення соціального статусу жінки, забезпечення рівних можливостей для здобуття ними освіти, створити умови для професійної реалізації тощо. В Україні реалізується програма ООН “Гендер у розвитку”, спрямована на встановлення рівності між особами жіночої та чоловічої статі, залучення до співпраці уряду нашої держави, громадських організацій та засобів масової інформації. Засновано також ряд жіночих громадсько-політичних організацій. У різних куточках України створено окремі позашкільні установи для дівчат, жіночі ліцеї та гімназії. У рамках пілотного проекту “Уповноважена освіта” розроблено концепцію “педагогіки уповноваження”, яка впроваджується в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах Києва, Сімферополя, Ужгорода. Проводяться міжнародні та всеукраїнські конференції з проблем жіночого руху. Однак, як свідчать результати нашого вивчення, у розвитку жіночої освіти помітних зрушень не відбулось. У нормативно-правових державних документах з проблем розбудови освіти (Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), законах “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Положенні про загальноосвітні навчальні заклади”) не враховано особливості організації навчально-виховного процесу залежно від статі. Реформуванню професійної освіти, її організації на основі спеціальних концепцій, просвітницьких й освітніх програм, котрі базуються на гендерних підходах щодо виховання представників обох статей, на нашу думку, можуть сприяти виявлення позитивних ідей у вітчизняному досвіді функціонування жіночих закладів освіти у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Ця тема є винятково важливою, цікавою й малодослідженою. Адже тривалий час помилково вважалося, що в Україні у дореволюційний період не здійснювалося професійної підготовки жінок у спеціальних закладах освіти. Здійснення наукового пошуку зумовило необхідність вивчення великої кількості архівних та літературних джерел, результатів дисертаційних досліджень. Окремі аспекти розвитку жіночої професійної освіти в Україні у досліджуваний період висвітлено у дисертаціях І.Волкової (фрагментарна інформація про жіночі фахові заклади, часом, без посилання на джерела інформації), І.Малинко (особливості функціонування Вищих жіночих курсів), Л.Применко (порівняння жіночої освіти у Франції та в Україні XVIII – першої половини ХХ ст., до речі, без використання архівних документів). У контексті інших проблем опосередковано розглядаються деякі особливості функціонування жіночих закладів освіти у працях Н.Бенюх (дискусії щодо фармацевтичної освіти жінок у Галичині), Н.Дем’яненко, І.Улюкаєвої (педагогічна освіта жінок), Г.Лактіонової (короткий історико-педагогічний огляд розвитку жіночої освіти), І.Лікарчука (управління нижчими жіночими навчальними закладами), С.Улюкаєва (нижчі жіночі сільськогосподарські заклади), О.Цвігун (музична освіта) та в дисертаційних дослідженнях інших науковців (О.Гриви, Є.Луценка, В.Постолатія, В.Трикова, С.Якушевського). Різні аспекти становлення фахової освіти жінок у Російській імперії та зарубіжних країнах викладено у монографіях М.Захарченка, В.Кінда. Важливими для дослідження виявилися праці з історії освіти жінок (А.Бикова, М.Левицький, О.Ліхачова, О.Назаревський, М.Песковський, О.Піллер, І.Шапіро, В.Щербина), з жіночої проблематики (М.Богачевська-Хом’як, О.Щепкіна), з історії розвитку загальної та професійно-технічної освіти (А.Веселов, Е.Днєпров, Я.Звігальський, Ф.Паначин, М.Пузанов, С.Сірополко, О.Сухомлинська, Г.Тере-щенко, М.Ярмаченко та інші). Аналіз значної кількості архівних і літературних джерел, що мають історико-педагогічне значення, дав змогу зробити висновок, що в Україні не здійснювалося жодного фундаментального дослідження з проблем розвитку професійної освіти жінок у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Це питання не було предметом цілісного історико-педагогічного вивчення. Актуальність теми визначається також і тим, що звернення до історичних джерел досліджуваного періоду суттєво розширює наші уявлення, зокрема, про еволюцію освітньо-виховних систем у жіночих фахових навчальних закладах різних типів; загальноосвітній рівень населення України, в тому числі жінок, та їх професійну підготовку; про закономірності розвитку жіночої професійної освіти на фоні соціально-політичних і культурних змін, що відбувалися в Україні як складовій частині Російської імперії. 14 серпня 2009
Принципові зміни, що відбуваються сьогодні в Україні (політичні, економічні, соціальні), не обходять і вищу школу, обумовлюючи необхідність суттєвого підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців. Розвиток суспільства безпосередньо пов’язаний саме з ефективною діяльністю вищої школи, професійною компетентністю і особистіснім розвитком її випускників. Саме тому вкрай необхідним є пошук шляхів підвищення ефективності навчального процесу у вищих закладах освіти, що спирається як на розробку нових підходів до навчання та виховання, так і на розширення можливостей вже відомих, традиційних форм і методів роботи. В сучасній педагогіці активно використовуються групові форми навчання. Це обумовлено їх реальними можливостями щодо підвищення результативності і ефективності навчання і професійної підготовки, позитивним впливом на особистісний розвиток людини, її соціалізацію та професійне становлення. Проблемам наукового обгрунтування групових форм діяльності приділяється значна увага педагогів та психологів (Г.М.Андреєва, Є.І.Головаха, А.О.Деркач, В.П.Казміренко, Я.Л.Коломінський, М.Б.Коротяєва, М.В.Ланге, К.Левін, А.С.Макаренко, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, Р.С.Немов, Т.Ньюком, М.М.Обозов, Н.Ф.Осипова, А.В.Петровський, Ю.П.Правдін, Х.Тріпплет, Л.І.Уманський, Ю.Л.Ханін, М.Шеріф, О.Г.Ярошенко та інші). У той же час слабко досліджуються реальні соціально-психологічні умови навчання (індивідуальні особливості студентів, параметри та тенденції розвитку академічних студентських груп тощо) та їх вплив на групову навчальну діяльність студентів. Також недостатньо з’ясовано, як впливають дидактичні умови організації групової навчальної діяльності студентів (навчальні цілі, що досягаються, способи організації, розподіл функціональних обов’язків, засоби стимулювання, управління і корекції роботи груп, здійснення контрольно-оціночної діяльності тощо) на подальші процеси соціально-психологічного структурування в академічних студентських групах. Якщо взяти до уваги психолого-педагогічну підготовку у вищих закладах освіти непедагогічного профілю, то дослідження як соціально-психологічних і дидактичних умов навчання, так і їх взаємозв’язку взагалі не проводилися. Частково це пов’язано з тим, що така підготовка введена відносно недавно і ще не набула нормативного характеру для студентів. Разом з цим, введення психолого-педагогічних дисциплін до навчального процесу у таких закладах є актуальним, адже це один із шляхів гуманізації навчання, а, крім того, надання студентам додаткової спеціальності викладача (наприклад, економіки) підвищує їх конкурентоздатність на ринку праці. Але студенти відповідних навчальних закладів не завжди сприймають психолого-педагогічну підготовку як актуальну та особистісно необхідну і формально ставляться до неї. За цих обставин актуальним є пошук шляхів підвищення результативності навчання з цих дисциплін. Недостатня розробленість визначених питань та їх актуальність зумовили вибір теми дослідження "Взаємозв’язок соціально-психологічних та дидактичних умов групової навчальної діяльності студентів". Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного економічного університету (протокол № 6 від 27 березня 1997 р.) та узгоджена з Радою по координації наукових досліджень (протокол № 2 від 20 березня 2000 р.). Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з тематичним планом науково-дослідної роботи інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, відділу теорії і практики педагогічної майстерності за темою "Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технології)" РК № 0197І006397 та планом науково-дослідної роботи кафедри педагогіки та психології Київського національного економічного університету 1997-2000 рр. "Ефективність педагогічної освіти в економічному університеті: цілі, зміст, методи, форми". Мета дослідження: виявити взаємозв’язок соціально-психологічних і дидактичних умов групової навчальної діяльності студентів і довести, що на цій основі можливо підвисити результативність навчання з дисциплін психолого-педагогічного циклу у вищих закладах освіти непедагогічного профілю. Об’єктом дослідження є групова навчальна діяльність студентів вищих закладів освіти непедагогічного профілю у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін. Предмет дослідження - взаємозв’язок соціально-психологічних і дидактичних умов групової навчальної діяльності студентів. Основна гіпотеза дослідження. Якщо існує взаємозв’язок соціально-психологічних і дидактичних умов групової навчальної діяльності студентів, то підвищення результативності навчання з дисциплін психолого-педагогічного циклу у вищих закладах освіти непедагогічного профілю можна забезпечити, створюючи такі дидактичні умови, які б враховували наявні особливості структурування академічних студентських груп і сприяли надалі їх позитивному розвитку. Для досягання мети і перевірки гіпотези були поставлені такі дослідницькі завдання: 1. З’ясувати теоретико-методичні основи соціально-психологічних та дидактичних умов групової навчальної діяльності студентів. 2. Дослідити соціально-психологічні умови навчання студентів у вищих закладах освіти непедагогічного профілю. 3. Виявити взаємозв’язок соціально-психологічних та дидактичних умов групової навчальної діяльності студентів при вивченні психолого-педагогічних дисциплін. 4. Розробити і експериментально перевірити такі дидактичні умови групової навчальної діяльності студентів, що базуються на наявних соціально-психологічних особливостях академічних студентських груп і сприяють підвищенню результативності навчання з психолого-педагогічних дисциплін у вищих закладах освіти непедагогічного профілю. Відповідно до поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення та порівняння (виявлення стану досліджуваної проблеми, підходів до організації групової навчальної діяльності студентів, визначення основних понять дослідження), спостереження (виявлення особливостей діяльності студентів при вивченні психолого-педагогічних дисциплін), психологічне діагностування за методиками "Коректурна проба", "Парні асоціації", "Утворення складних аналогій", "Словесний лабіринт", "Фактори тривожності у навчанні", "Формула темпераменту", "Індивідуальна структура мотивів навчання", "Спрямованість особистості", "Тип особистості" Кейрсі, "Тест міжперсональних стосунків" Лірі (дослідження індивідуальних особливостей студентів), соціометрія (виявлення тенденцій структурування академічних студентських груп), вивчення продуктів діяльності (аналіз успішності навчання, рейтингових оцінок діяльності студентів при вивченні психолого-педагогічних дисциплін), анкетування (з’ясування ставлень студентів до професійної підготовки, педагогічної діяльності, психолого-педагогічних дисциплін), експертне оцінювання (оцінка якості виконання студентами навчальних завдань), формуючий експеримент (організація пролонгованої професійно спрямованої дидактичної гри з врахуванням соціально-психологічних умов навчання), статистичні методи обробки експериментальних даних (розрахунок середніх величин, дисперсії, медіани, кореляційний аналіз, методи порівняння первісних статистик). Теоретико-методологічну основу дослідження складали положення системного підходу як засобу аналізу соціальних об’єктів (Б.Г.Ананьєв, В.Г.Афанасьєв, О.С.Беспалько, В.С.Кузьмін, Б.Ф.Ломов, К.К.Платонов); про сутність особистості, закономірності її становлення та розвитку, роль навчання у процесі особистісного становлення (О.О.Бодальов, Л.С.Виготський, В.В.Давидов, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейн), про єдність свідомості і діяльності, активність суб’єкта у процесі діяльності і соціальної взаємодії (К.О.Абульханова-Славська, П.Я.Гальперін, О.В.Запорожець, О.М.Леонтьєв), про закономірності функціонування та розвитку соціальних груп, соціально-психологічне забезпечення педагогічного процесу (Г.М.Андреєва, О.В.Брушлінський, Є.І.Головаха, А.О.Деркач, В.П.Казміренко, Я.Л.Коломінський, Н.Л.Коломінський, А.С.Макаренко, Р.С.Немов, М.М.Обозов, А.В.Петровський, В.А.Семиченко, Л.І.Уманський), про закономірності, принципи, форми і методи дидактичного процесу (А.М.Алексюк, Ю.К.Бабанський, В.І.Бондар, І.Ф.Харламов, М.Д.Ярмаченко), з основ професійної підготовки студентів (А.О.Абдулліна, С.І.Архангельський, А.Й.Капська, В.А.Козаков, О.Г.Мороз, О.В.Скрипченко, Р.І.Хмілюк, М.І.Шкіль). 14 серпня 2009
Швидкі зміни, що відбуваються останнім часом в суспільстві, а також постійне збільшення наукової інформації роблять надзвичайно актуальною проблему оновлення змісту освіти. Головними напрямками такого оновлення є, на думку спеціалістів, її гуманізація, гуманітаризація та інтеграція. Проблема інтеграції змісту освіти набула особливо важливого значення у зв’язку з тим, що його оновлення передбачає включення в цей зміст не тільки нової інформації з традиційних шкільних предметів, й нових наук і галузей знань, які раніше не вивчалися в школі. Таке розширення змісту освіти не може здійснюватися чисто механічно, шляхом простого додавання до вже існуючих нових навчальних курсів і предметів, бо це може призвести до ще більшого перевантаження учнів, яке і так є надмірним. Лише частково може бути розв’язана ця проблема за рахунок перерозподілу часу між традиційними і новими навчальними предметами, ще меншою мірою - шляхом заміни одних навчальних предметів іншими. Тому суперечність, яка існує і весь час загострюється між обмеженістю навчального часу і обсягом матеріалу, який може бути засвоєний учнями за цей час, з одного боку, і постійним зростанням обсягу наукової інформації, - з іншого, може бути подолана лише шляхом ущільнення цієї інформації, її відповідної інтеграції. Не випадково у Законі України “Про освіту” та “Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття)” наголошується на необхідності створення і запровадження інтегрованих шкільних курсів. Проблема інтеграції змісту освіти розглядалася ще з часів Яна Амоса Коменського, але її систематичне дослідження почалося лише в другій половині ХХ століття. У колишньому СРСР розглядом цієї проблеми займалися такі відомі педагоги, як В.В.Давидов, І.Я.Лернер, В.О.Онищук, В.Ф.Паламарчук, М.М.Скаткін, В.О.Сухомлинський та деякі інші. В зарубіжній педагогіці ця ж проблема досліджувалася Р.Дж.Канвейем, В.М.Кніппом, М.Ліпманом, Г.Метьюзом, Д.Л.Текером у США, Л.Сміт і В.Раепером в Англії, Х.-Л.Фрезе в Німеччині, М.Тоззі у Франції та іншими. В останні десятиліття розробкою проблеми інтеграції змісту шкільної освіти активно займалися українські педагоги В.П.Андрущенко, О.В.Бабкіна, Н.М.Бібік, С.У.Гончаренко, М.М.Закович, В.Р.Ільченко, С.Ф.Клепко, О.М.Мащенко, В.Ф.Моргун, Е.Л.Носенко, І.Ф.Радіонова, В.А.Рижко, А.Й.Сиротенко, Т.С.Яценко та інші. Окремі питання цієї проблеми розглядалися також у працях В.М. Мадзігона, М.Б.Євтуха, В.І.Бондара, І.Д.Беха, М.С.Вашуленка, І.А.Зязюна, Н.Г.Ничкало, О.В.Сухомлинської, М.Д.Ярмаченка та інших. У системі Академії педагогічних наук і Міністерства освіти України були створені спеціальні підрозділи, які займалися дослідженням цієї проблеми. Це, зокрема, лабораторія інтеграції змісту шкільної освіти Інституту педагогіки АПН України і Республіканський центр світоглядної освіти молоді Луцького педінституту ім. Лесі Українки, на базі якого пізніше було створено Інститут соціальних наук ВДУ ім. Лесі Українки. Колективами цих підрозділів були розроблені концепції інтеграції змісту шкільної освіти, які знайшли своє втілення у відповідних інтегрованих курсах, методичних засобах і методиках. Важливим стимулом у розробці проблеми інтеграції змісту шкільної освіти стало створення Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні під керівництвом О.Я.Савченко, П.П.Толочка, С.У.Гончаренка, О.І.Ляшенка, Ю.І.Мальованого. Проте, як показало обговорення його проекту, найбільш розробленою є концепція інтеграції змісту предметів природничо-наукового циклу, основу якої становить природничо-наукова картина світу. В останні роки все більшого визнання набуває також концепція світоглядної освіти, що є науково-теоретичною основою інтеграції різних галузей науки та інших форм соціального досвіду. В той же час ще недостатньо досліджені питання, котрі стосуються інтеграції змісту суспільствознавчої шкільної освіти, в галузі якої відбуваються останнім часом найбільш вагомі зрушення та новації. Зараз гостро стоїть питання про необхідність включення в зміст шкільної освіти різноманітних знань про суспільство: філософських, соціологічних, економічних, політологічних, правничих, культурологічних, демографічних, етнографічних та інших. Включити усі ці знання в зміст шкільної освіти у вигляді окремих навчальних предметів, як уже зазначалося, неможливо. Обмежитися лише введенням окремих з цих курсів, наприклад “Основ правознавства”, або вкрапленням елементів цих знань у шкільні курси історії та географії, як це робиться зараз, теж недостатньо, оскільки у цьому випадку наукова галузь суспільствознавства відображається у змісті шкільної освіти лише фрагментарно. Тому і тут найбільш оптимальним виходом з цієї ситуації уявляється інтеграція змісту суспільствознавчої шкільної освіти. Проте форми, шляхи і методи інтеграції цього змісту залишаються поки що недостатньо розробленими, проблематичними і дискусійними. Саме цим і обумовлений вибір теми дисертаційного дослідження “Теоретико-методичні засади інтеграції знань про суспільство у змісті шкільної освіти”. 14 серпня 2009
Проблема розробки системи авторитетного контролю (АК) багатогранна й складна. Одним із важливіших питань щодо її розв’язання є розробка інформаційної технології створення і ведення бази авторитетних даних (БАД) з найменувань колективних авторів. Традиційна технологія передбачає нормалізацію форми найменування колективного автора тільки за умови його обрання заголовком бібліографічного запису, тому пошук за ознакою «колективний автор» у картковому каталозі обмежений. На відміну від традиційної, комп’ютерна технологія потребує нормалізації всіх найменувань колективних авторів незалежно від того, в якій області бібліографічного опису воно присутнє: взаголовку чи у відомостях про відповідальність. Це зумовлюється принциповими відмінами побудови електронного каталогу (ЕК) від карткового, зокрема, точками доступу стають усі найменування колективного автора, наявні в бібліо¬графічному записі, а не тільки ті, що стали заголовками. АК як засіб, що забезпечує додаткові точки доступу до каталогізаційних записів та нормалізує їх подання, не тільки сприяє вдосконаленню функціональності ЕК, а й означає поступове просування до нових досягнень у сфері організації інформаційного пошуку з метою підвищення його повноти за рахунок отримання й використання при пошуку довідкових відомостей про такі елементи даних, як індивідуальний і колективний автор, уніфікована назва, географічна та предметна рубрики. Головним фактором, що потребує обов’язкового створення й постійної підтримки БАД у системі ЕК, є незіставленість змісту елементів бібліографічних записів, що виникає на основі розбіжностей при їх складанні. Як засвідчив проведений аналіз даних, накопичених в інформаційному масиві ЕК НБУВ, ці розбіжності групуються за такими ознаками: змістовна (перейменування, абревіатура, інверсія, скорочення, псевдонім), графічна (мова наведення елементу бібліографічних даних), синтаксична (наявність пробілів), орфографічна (помилки). Вони призводять до розпорошеності в інформаційному масиві ЕК даних, що можуть бути уніфіковані засобами АК і, таким чином, доступними під єдиною уніфікованою точкою доступу. БАД функціонально призначено для кумуляції в одному записі варіантів найменувань того самого елементу бібліографічних даних, який користувач може застосувати як ключовий термін у процесі пошуку. 21 липня 2009
Представлена украинская система квалификации юных спортсменов и специалистов дзюдо по цветным поясам, которым соответствуют ученические звания КЮ. Система прошла апробацию в институте мирового дзюдо Кодокан и сертифицирована Европейским союзом дзюдо. Разработанная система аттестации применяется на этапах многолетней подготовки, включающей 24 года целенаправленной спортивной тренировки в дзюдо, а также способствует пожизненной квалификации специалистов дзюдо. 20 липня 2009
Зростання ролі фізичного виховання та спорту на порозі третього тисячоліття у переважній більшості сучасних країн супроводжується пошуком найбільш ефективних форм цієї діяльності. Сьогодення поставило перед вітчизняною наукою завдання - дослідити та осмислити закономірності і тенденції розвитку олімпійського руху в період побудови Української незалежної держави і на цій основі розробити проект формування національної системи спортивних єдиноборств. Будучи тісно пов'язаною із освітою, охороною здоров'я, обороною, культурою, наукою, матеріальним виробництвом суспільства, система спортивних єдиноборств віддзеркалює його соціальне, економічне, духовне життя і являє собою історично зумовлений тип соціальної практики національного фізичного виховання, яка включає всі системні компоненти - ідеологічні, науково-методичні, правові, програмно-нормативні, організаційні. Стрижнем сучасної системи підготовки спортсменів-єдиноборців високого класу та визначальною умовою успішного функціонування є підготовка висококваліфікованих фахівців, які є носіями загальнолюдських, національних і галузевих цінностей, здійснюють відповідно до завдань та професійних функцій конструктивну, організаторську, комунікативну, дослідницьку діяльність з різними категоріями спортсменів. Ефективна діяльність фахівців реалізується за умовами присутності науково обгрунтованої системи багаторічної підготовки спортсменів-єдиноборців. Сучасна система підготовки спортсменів високого класу характеризується складною побудовою тривалого тренувального процесу, який базується на виконанні гнучких (варіабельних) навантажень, застосуванні різноманітних засобів, постійно потребує наукового пошуку. Побудова системи багаторічної підготовки спортсменів, яка створювалась працями цілого ряду вчених (М.Г. Озолін, 1984; Л.П. Матвєєв, 1991; Ю.Т. Похоленчук, 1993; Л.В. Волков, 1994; В.М. Платонов, 1997; К.П. Сахновський, 1998 та ін.), знайшла нині широке застосування у сфері фізичного виховання й спорту. Зокрема, в літературі з дзюдо висвітлені різні аспекти впровадження довготривалої підготовки спортсменів до участі в спортивних єдиноборствах (H. Wolf, 1983; G. Gleeson, 1989; Я.К. Коблєв, Ю.О. Шуліка, 1990; N. Adams, 1992; Г.О. Пархомович, Б.О. Ревнивцев, 1994; К. Soames, 1995; Y. Yamashita, 1996, Г.С. Туманян, 1998 та ін.). Проблема планування підготовки спортсменів високої кваліфікації органічно пов'язана з передбаченням результатів підготовки, вона належить до категорії складних і малодосліджених. Підвищення ступеня вірогідності прогнозів щодо успішності виступів провідних спортсменів країни в єдиноборствах на Олімпійських іграх має державне значення. Необхідність пошуку засобів підвищення ступеня вірогідності прогнозів, які були б адекватними запитам Олімпійської практики, визначають значущість даної проблеми і труднощі її розв'язання. Це пояснюється, з одного боку, складністю подання та опису процесів багаторічної підготовки, з іншого - відсутністю методології, яка б дозволяла здійснити прогностичний аналіз часових етапів з метою їхньої оптимізації та сприяла розробці концепції наукового передбачення щодо успішності виступу на змаганнях. Все сказане вище дає підстави вважати, що проблема вивчення і розробки наукових основ поетапної підготовки в спортивних єдиноборствах (яка б відповідала сучасним вимогам перспективності розвитку спортивних єдиноборств) є досить актуальною. Таким чином, актуальність проблеми полягає в необхідності розбудови національної школи спортивних єдиноборств, створенні теорії і методики поетапної підготовки спортсменів до змагальної діяльності в спортивних єдиноборствах, що грунтується на науковому передбаченні успішності цієї діяльності. Це дозволить готувати спеціалістів для реалізації запропонованої концепції шляхом відбору відповідного контингенту майбутніх викладачів фізичного виховання - тренерів з видів єдиноборств та розробити навчальні програми, представити всі етапи підготовки у функції часу, передбачити набір максимально можливої кількості рейтингових балів для участі в Олімпійських іграх і спрогнозувати майбутні досягнення кожного з учасників спортивних єдиноборств під час участі в Олімпійських змаганнях. 20 липня 2009
Об'єктивні потреби сучасного стану розвитку продуктивних сил людства диктують необхідність виходу у їх вирішенні за національні рамки, підштовхують держави до співпраці, посилюють їх взаємозалежність, неминуче ведуть до економічної інтеграції. Останні 10-15 років посилюється тенденція до інтеграції західноєвропейських держав у сфері освіти. Керівництво Європейського союзу розглядає розробку єдиної освітньої стратегії як обов'язкову умову економічного об'єднання Європи, соціальної стабілізації країн ЄЕС, зм'якшення проблеми безробіття тощо. Мова йде про формування конкретного механізму інтеграції політики в даній сфері і, перш за все, про уніфікацію і стандартизацію національних систем з питань освіти. Серед основних напрямків роботи на шляху до досягнення якості освіти в різних країнах світу виділяються такі, як методологічна і теоретична переорієнтація школи на особистість учня; визначення базового рівня змісту загальної освіти, обов'язкової для всіх; створення педагогічних умов для досягнення заданого рівня знань; активізація методів навчання; підвищення рівня професіоналізму вчителя. В центрі уваги школи повинно бути формування людини, що перебуває в гармонії з природою, оточуючим світом і самою собою. В таких умовах особливої уваги у формуванні світогляду майбутніх учителів набуває вивчення педагогічних ідей країн Європи, переосмислення та застосування відповідно до вітчизняних реалій. Порівняльна педагогіка є саме тією сферою, в якій можливе вирішення завдань формування інтегральних знань учителів з різних проблем навчання і виховання на основі виявлення досвіду інших країн. Проте єдина монографія такого плану підготовлена і видана у 1995 році проф. О.С.Куцом не дозволяє створити повної, вичерпної і об'єктивної уяви про шляхи, засоби, форми і методи фізичного виховання шкільної молоді в країнах східної Європи, розвиток фізичної культури і спорту, як частини їх загальної культури, важливого засобу виховання, укріплення здоров'я і підготовки молоді до життя. За часів СРСР в спеціальних журналах і газетах друкувались окремі статті з питань організації, змісту та принципів побудови процесу фізичного виховання в цих країнах, але ці матеріали не дозволяють скласти повну уяву про шляхи, форми і методи розвитку фізичної культури, особливо про сучасні тенденції в їх реформуванні (А.Т.Ніку, Е.Гібу, Н.Н.Зверєв, І.І.Наумчук, І.К.Попеску, Б.А.Сабіткін, З.І.Кузнєцова, І.І.Матяш, А.А.Карпов, Г.П.Богданов, Е.С.Вільчковський, О.С.Куц). Особливо цінним для нас, із зрозумілих причин, є надбання фахівців фізичного виховання з реформування галузі у тих державах, які до розвалу СРСР були об'єднанні Варшавським договором. Однією з таких країн, що межує з Україною, а отже має з нею однакові клімато-географічні умови, частково традиції та звичаї, численні взаємні діаспори, є Румунія. Наприкінці шістдесятих років фундаментальне дослідження фізичного виховання і спорту в загальноосвітніх школах та ліцеях соціалістичної республіки Румунії провів І.К.Попеску. Він поставив завдання дослідити становлення і розвиток фізичного виховання в загальноосвітніх школах та ліцеях, як самостійного предмету навчання в системі народної освіти; узагальнити досвід організації і змісту навчально-виховної роботи в школах Румунії того часу; вивчити і узагальнити позитивні форми й методи позакласної та позашкільної роботи з фізичного виховання в загальноосвітніх школах та ліцеях Румунії, а також сприяти їх популяризації в СРСР. Окремі розділи дисертаційного дослідження І.К.Попеску присвячені характеристиці організації, змісту і методики уроків та позакласних і позашкільних форм фізичного виховання румунських школярів. Дослідження інших авторів (І.М.Якоб, Г.Кирстя) дещо суперачать висновкам І.К.Попеску, який з відомих причин переоцінив роль комуністичної партії та соціалістичного устрою у розвитку фізичної культури і спорту в повоєнній Румунії. Фізичне виховання в Румунії має глибокі історичні корені. У процесі становлення і розвитку системи фізичного виховання школярів в Румунії накопичений цінний досвід, об'єктивне вивчення і переосмислення якого, з позиції сучасних поглядів на цей процес, може сприяти прискоренню та підвищенню ефективності реформування системи фізичного виховання в Україні. З іншого боку глибоке усвідомлення особливостей фізичного виховання української шкільної молоді може позитивно спричинитись у справі удосконалення фізичного виховання румунських школярів. 20 липня 2009
Науково-технічний прогрес змінює характер вимог до рухової підготовленості людини. Для того, щоб фізичне виховання могло ефективно виконувати свою функцію, необхідні глибші знання структури моторики людини і закономірностей її зміни на різних етапах онтогенезу. Саме тому розкриття механізмів регуляції моторики відіграє важливу роль у розробці природньонаукових основ виховання та навчання дітей (О.О.Гужаловський, 1978; Л.Г.Харітонова, 1996; І.П.Ратов, 1997). Одним із перспективних напрямків удосконалення системи фізичного виховання в загальноосвітній школі є розробка науково-обгрунтованої системи дидактичних засобів та методів розвитку фізичних якостей школярів (Л.В.Волков, 1981; О.О.Гужаловський, 1986; В.М.Болобан, Е.С.Вільчковський, 1997). Особливу актуальність у вирішенні цієї задачі має вивчення у школярів проблеми управління просторовою орієнтацією свого тіла, своїми рухами. Багато авторів, обгрунтовуючи задачі фізичного виховання, відзначали важливість вміння у дітей диференціювати окремі рухи, свідомо управляти ними і пристосовувати їх до перешкод, долаючи їх з якомога більшою спритністю (М.О.Бернштейн, 1947; Е.С.Вільчковський, 1983; М.В.Балк, В.Г.Болтянський, 1987). Більш повне пізнання вікових закономірностей управління рухами відкриває нові можливості для вдосконалення рухових функцій людини у процесі її індивідуального розвитку, засобами фізичного виховання (М.О.Бернштейн, 1966; І.А.Аршавський, 1981; О.Г.Сухарєв, 1991; А.Г.Рибаковський, 1998). Інтенсивне становлення довільних рухових функцій та вдосконалення координаційних здібностей у дітей є передумовою для засвоєння ними достатньо складних рухів та успішного оволодіння різноманітними руховими діями, які використовуються при виконанні спортивних рухів, а також у повсякденному житті (Л.В.Чхаідзе, 1969; В.К.Бальсевич, 1987; В.В.Бойко, 1990; В.Г.Ареф'єв, 1998). Поза тіла людини, його положення, як відомо, є ядром структури фізичної вправи, а координація вертикального положення при стоянні є своєрідним індикатором здоров'я людини (В.Н.Кардашенко, 1980; Ю.В.Верхошанський, 1988; Я.С.Вайнбаумн, 1993). Усе це обумовлює необхідність оцінки розвитку функції рівноваги тіла у дітей. Ефективність розвитку координаційних здібностей дітей багато в чому залежить від вікової схильності до виконання рухів різної міри складності, а також від відповідного вмілого використання дидактичних принципів та раціонального використання відповідних прийомів і методів. Згідно результатів досліджень (В.І.Ляха, 1976; Я.М.Коца, 1986; І.Ліндер, 1989; Ю.М.Кабанова, 1996) найсприятливішим для розвитку координаційних здібностей є вік від 8 до 13 років. Аналіз шкільних програм з фізичного виховання свідчить про те, що на сьогодні в літературі немає систематизованих даних про вплив спеціальних фізичних вправ на розвиток вертикальної стійкості тіла дітей, а також нема відомостей про те, які засоби та методи найефективніші для розвитку координаційних здібностей. Особливо гостро стоїть питання контролю вертикальної стійкості тіла школярів на уроках фізичної культури. Таким чином, актуальність вибраної нами наукової теми підтверджується недостатньою вивченістю проблем розвитку та контролю вертикальної стійкості тіла дітей на уроках фізичної культури в загальноосвітніх школах. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно із зведеним планом науково-дослідної роботи Національного університету фізичного виховання і спорту України за темою: 1.6.1. "Вдосконалення біомеханічних засобів та методів заданих властивостей моторики" (номер державної реєстрації 0196 U 010529). Мета дослідження - вдосконалення процесу формування вертикальної стійкості тіла школярів засобами фізичного виховання. DNN.SU Дослідження новоі науки |
Користувач
Популярне
Партнеры
Лічильники
|
Просмотров:
Автор: 
Восстановление пароля