Проблема ґрунтовного, всебічного вивчення лексики в межах конкретних лексичних груп у сучасній вітчизняній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних. Науковий інтерес до народної географічної термінології як специфічної групи лексики зумовлений насамперед її здатністю "консервувати" в собі цілісну лінгвістично-географічну історію відповідного терену. Населення кожного реґіону проходило стадію свого формування й становлення в конкретних природно-географічних умовах, що обов'язково знаходило своє відбиття в його словникові. Тобто ця група лексем відображає вікові спостереження народу над природою, яка його оточує.

Конкретний науковий інтерес народна географічна термінологія становить ще й через те, що на сучасному етапі досліджуваний реґіон залишається однією з найархаїчніших у лінгвістичному плані частин Слов'янщини. Тому всебічне вивчення географічної лексики, яка зберігає сліди глибокої мовної архаїки, актуальне й з точки зору проблеми слов'янського етногенезу. З іншого боку, географічні апелятиви зберегли також чимало архаїчних структурних моделей, фонетичних і семантичних особливостей, аналіз яких може бути корисним для розв'язання численних питань української і слов'янської етимології, історичної лексикології та діалектології.

Специфічність народної географічної термінології Волині проявляється також у її діалектній неоднорідності, яка характеризується розмежуванням досліджуваного масиву по лінії Нововолинськ - Локачі - Здолбунів на говори північного й південного типів. На північ від цієї межі знаходиться західнополіський говір північного наріччя, на південь - волинський говір південно­західного наріччя, що в географічній проекції співвідносяться з територією Полісся і власне Волині з їх специфічно контрастними природними умовами. Крім того, територія сучасної Волинської області - це пограниччя двох східнослов'янських народів - українців і білорусів, межа східних і західних слов'ян, що, безумовно, відображається на лексичному складі мови цього реґіону. Зрештою, тісний зв'язок народних географічних термінів із природними умовами відповідного терену характеризується наявністю лексем, що можуть не повторюватися в інших місцевостях.

Проблема вивчення народних географічних термінів не є новою. До неї зверталися вчені різних слов'янських реґіонів. Важливим внеском у вивчення слов'янської географічної лексики є монографії Й.Шютца "Географічна термінологія сербохорватської мови",  німецького славіста П.Нітше "Географічна термінологія польської мови".

Навколишнє середовище - невід'ємна умова і першоджерело існування людини та розвитку суспільного виробництва. Його стан вже давно турбує людство. Суспільна практика поставила перед усіма галузями науки завдання - всебічно дослідити причинно-наслідкові зв'язки всіх елементів системи "Суспільство - Природа" для пошуку шляхів збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку. Одним із завдань сучасної географії є проведення еколого-географічних досліджень природного середовища, в першу чергу ґрунтів, які є індикатором стану екосистеми. Базою для оцінки характеру забруднення компонентів природи, вивчення поведінки елементів-забруднювачів у природному середовищі та розробки заходів по реабілітації території стало еколого-географічне картографування. Еколого-географічні дослідження, що спираються на картографічне моделювання, супроводжуються збиранням, накопиченням та опрацюванням значних обсягів різнопланової фактологічної та картографічної інформації про стан навколишнього середовища. Найбільша результативність цих досліджень може бути досягнута за рахунок інтенсивного інформаційного обміну, з постійним поповненням даними та порівнянням їх з раніше накопиченими та синтезованими, з побудовою багатошарових інформаційних та різнорівневих моделей - цифрових карт. Застосування ГІС-технологій в таких дослідженнях забезпечує:

• - високу ступінь автоматизації, яка розвивається на базі цифрових картографічних та географічних даних;
• - системний підхід до відображення та аналізу стану забруднення природи, тобто екологічної ситуації;
• - інтерактивність, оперативність та багатоваріантність картографування, що дає змогу отримувати різнобічну оцінку ситуації, поєднання методів створення та використання карт;
• - застосування нових графічних засобів моделювання геозображень і на їх основі створення нових видів і типів електронних карт, можливість поєднувати текстові, графічні та звукові зображення (мультимедійність), створювати 3-вимірні комп'ютерні моделі, що завдяки переміщенню у просторі та часі забезпечують різнопланові багаторакурсні зображення систем, які досліджуються.

Актуальним є розробка шляхів та методів створення електронних екологічних моделей проблемно-практичної орієнтації з широкими можливостями оперативної обробки інформації. Вони спрямовані на забезпечення прийняття конкретних господарських рішень з проблем поліпшення стану навколишнього середовища на новому технічному та науковому рівнях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у рамках конкурсної наукової програми Міністерства у справах науки і технологій України 01.05. "Охорона і відтворення земельних ресурсів України" (1992-1999 рр.). Картографічні моделі розроблено на фактичному матеріалі еколого-геохімічних досліджень Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України (відділу пошукової і екологічної геохімії) та Комгеології України, що одержані при виконанні проекту "Вивчення природного і техногенного аномального та фонового вмісту токсичних елементів у різних еколого-геохімічних ландшафтах України" (№ д.р.0199U0119213).

В Україні підвищеною паводковою небезпекою відрізняються річки гірського Криму і Карпат, де дуже часто спостерігаються катастрофічно високі витрати води, що супроводяться руйнуванням доріг, мостів, затопленням населених пунктів, сільськогосподарських угідь, зсувами грунту і іншими негативними наслідками. Великий внесок в розв'язання проблеми розрахунку характеристик максимального стоку в Україні внесли представники київської (А.В.Огієвський, Й.А.Железняк,  В.І.Мокляк,  П.Ф.Вишневський і інш.) і одеської (А.М.Бефані,  Н.Ф.Бефані,  О.Г.Іваненко і інш.) гідрологічних наукових шкіл. Запропоновані ними розробки в області максимального стоку, нарівні з нині діючим нормативним документом СНіП 2.01.14-83, широко використовуються в практиці водогосподарчого проектування. І проте,  багато які сторони формування максимального стоку і особливо розрахунку його характеристик залишаються як і раніше недостатньо дослідженими. З цього витікає необхідність подальшого вдосконалення і розвитку нових підходів до побудови розрахункових схем максимального стоку і подальшого використання їх замість застарілих формул і методик, які до цього часу все ще застосовуються в Україні.
 Звязок роботи з науковими програмами,  планами, темами. Дисертаційна робота виконується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №37 від 26.01.94 року “Про комплексну програму проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 рр." і відповідає основним науковим напрямам кафедри гідрології суші ОГМІ в складі пошукової держбюджетної НДР (без реєстрації в інформаційному центрі): “Максимальний та річний стік річок України" (1998-2002 рр.). Дисертант є одним з учасників колективу виконавців.
 Мета і задачі дослідження. Основними цілями дослідження було проведення аналітичного огляду відомих і широко вживаних в Україні (головним чином, в межах Карпат) методів розрахунку максимального стоку річок. З іншого боку, спираючись на досвід, що вже є,  було потрібно розробити розрахункову схему, яка в структурній побудові відображала б головні етапи трансформації максимальних модулів паводків із зростанням розміру водозборів. Витікаючі з цих цілей задачі полягають в обгрунтуванні трансформаційних функцій, пов'язаних з часом руслового добігання, з русло-заплавним регулюванням і з трансформацією паводків водоймищами проточного типу.

Велика екологічна небезпека атомних електричних станцій (АЕС) вимагає проведення систематичних досліджень руху земної поверхні, тектонічних плит, визначення деформацій споруд та технологічного устаткування, кінцевою метою яких є розв'язання проблеми попередження аварійних ситуацій та сприяння нормальній роботі таких станцій.

Натурні геодезичні, геофізичні, гідрогеологічні, геологічні, сейсмологічні спостереження є необхідними на АЕС з їх складним та унікальним устаткуванням, яке вимагає високоякісного обслуговування як при будівництві, так і при експлуатації станцій.

Неповторність природних умов промислових майданчиків АЕС та довкілля ставить вимогу індивідуального підходу до питань визначення та врахування горизонтальних та вертикальних рухів земної поверхні, споруд та обладнання. Тільки враховуючи просторові параметри рухів земної поверхні та об'єктів АЕС, можна вивчити закономірності мобільності цих об'єктів та винайти методи їх прогнозування, що є складною і важливою проблемою. Розв'язання цієї проблеми, безперечно, необхідне та першочергове.

Досвід експлуатації АЕС показує, що інженерно-геологічні умови ускладнюються техногенними факторами в межах промислових майданчиків та прилеглих територій. Враховуючи все вищесказане, можна стверджувати, що експлуатація АЕС повинна супроводжуватись комплексним моніторингом, який має охоплювати вивчення всіх складових компонент дії навколишнього середовища та виробничих процесів.

Комплексний моніторинг повинен проводитись на території, яку називають геодинамічним полігоном (ГДП) на АЕС, і включати в себе систему геодезичних, геофізичних, гідрогеологічних, сейсмічних та інших перманентних та дискретних спостережень, спрямованих на визначення просторових деформацій земної кори, земної поверхні, будівель та споруд, технологічного обладнання АЕС, з'ясування причин цих деформацій та прогнозування їх в просторі і в часі.

Про необхідність створення ГДП на АЕС зазначається в рекомендаціях МАГАТЕ, листі №4012/10 від 28.12.96р. Державного департаменту з питань ядерної енергетики Міністерства енергетики України.

Геодинамічний полігон на АЕС доцільно поділити на такі складові:

• власне геодинамічний, головним завданням якого є вивчення активності глибинних розломів біля АЕС, дослідження взаємних переміщень тектонічних структур на промисловому майданчику та прилеглих територіях;
• техногенний, завданням якого є вивчення рухів і деформацій будівель та споруд на промислових майданчиках АЕС;
• технологічний, що вивчає деформації та зміщення технологічного обладнання та його окремих вузлів від положення, заданого проектом.

Актуальність роботи випливає з того, що якісний геодезичний моніторинг на ГДП АЕС дозволяє встановити повну характеристику деформацій в просторі та в часі, на основі яких в комплексі з іншими спостереженнями можна виконувати прогнозування руху земної поверхні, будівель і споруд, а також технологічного устаткування на АЕС, і розробити заходи, необхідні для нормальної безаварійної експлуатації АЕС та покращення екологічного стану довкілля.

Одним з найважливіших джерел інформації про стан об'єкту є геодезичний моніторинг. Він є складовою частиною комплексних досліджень, які проводяться на ГДП, і служить головним джерелом к і л ь к і с н о ї  і н ф о р м а ц і ї  про сучасні рухи та деформації земної поверхні, будівель, споруд, технологічного обладнання, і тому посідає одне з домінуючих місць в цих дослідженнях.

Аерокосмічні методи тривалий час застосовуються при вивченні стану компонентів довкілля та при оцінці природно-ресурсного потенціалу різних регіонів України (Космич. иссл. на Украине,1973-1984; Україна з космосу,1999). Незважаючи на багаторічну історію використання цих методів у геоморфологічних та конструктивно-географічних дослідженнях, їх потенціал далеко не вичерпаний, про що свідчить поява нових напрямів застосування аерокосмічної інформації в географічних дослідженнях (Берлянт, 1996; Книжников, 1997; Нові методи в аерокосм. землезнавстві, 1999). Високою є ефективність використання дистанційних методів у прикладних географічних дослідженнях, зокрема інженерно-геоморфологічних. Чимало проблем цієї науки можна розв'язати через поєднання новітніх методів аерокосмічних досліджень із традиційними підходами до оцінки рельєфу для потреб природокористування. До таких проблем належать оптимізація використання природних ресурсів (земле-, водо-, лісокористування тощо), обгрунтування системи заходів, орієнтованих на регулю-вання небезпечних рельєфоутворюючих процесів, інженерно-технічне будівництво та ін. Особливо гостро ці проблеми стоять у староосвоєних регіонах з інтенсивним природокористуванням, до яких належить рівнинна частина території заходу України.

У поданій роботі на основі інженерно-гео­мор­фо­логічної інтерпретації аерокосмічної інформації здійснена спроба комплексного аналізу природно-господарських систем західного регіону України (за винятком Карпат, Передкарпаття і Закарпаття). Цей підхід забезпечив оцінку впливу геоморфологічного чинника на розміщення угідь та об'єктів природо­користування, поширення та інтенсивності розвитку морфодинамічних процесів, дозволив запропонувати систему оптимізаційних рішень до схем територіального планування господарства та охорони природи. Актуальність проведених досліджень зумовлена також необхідністю реалізації "Основних напрямків державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" (Постанова Верховної Ради №188-98), а також "Положення про державну систему моніторингу довкілля" (Постанова Кабінету Міністрів України від 30 травня 1998р., №391).

            Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційної роботи тісно пов'язана із тематикою науково-дослідних робіт лабораторії інженерно-геоморфологічних досліджень кафедри геомор­фології і палеогеографії географічного факультету Львівського національного університету. Основні результати проведених автором досліджень використані при виконанні держбюджетних тем: "Розробити природоохоронні  інженерно-геоморфологічні схеми оптимізації викорис-тання рельєфу та регулювання екзодинамічних процесів освоєних територій західного регіону України" (1992 - 1994 роки, реєстраційний номер 0193U041607), "Розробити інженерно-геоморфологічні інформаційні системи і картографічні моделі для вирішення природоохоронних проблем" (1995 - 1997рр., №0195U006061). Одночасно автором створені тематичні картосхеми дешифрування аерокосмічних знімків, які увійшли у звіти за госпдоговірні роботи лабораторії інженерно-геоморфологічних досліджень, виконані за програмою ДКНТ України "Формування і рекреаційне використання міждержавних природоохоронних територій на заході України" (№0193U041604) та по Єврорегіону Буг. 

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на основі аерокосмічної інформації виявити закономірності структури і тенденції динаміки морфолого-господарських комплексів заходу України для потреб інженерно-геомор­фологічної оптимізації територіального планування природокорис­тування та організації регіонального моніторингу.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі завдання: 1. Аналіз і типізація аерокосмічних зображень рельєфу та видів природокористування  рівнинної частини території заходу України; 2. Встановлення характеру поши­рення та картографування основних типів морфолого-господарських комплексів на височинних і низовинних територіях; 3. Визначення показників узгодження гос­по­дарських та морфологічних елементів на основі інтерпретації аеро- і кос­міч­них знімків; 4. Виявлення змін природокористування та динаміки рельєфу впродовж другої половини ХХ ст. з використанням різночасових аерокосмічних матеріалів; 5. Розробка рекомендацій, спрямованих на удосконалення територіальної організації природокористування західного регіону України.

У теперішній час геологічна галузь є найважливішою для нашої країни, оскільки за умілого використання земних надр можна значно стабілізувати економіку України, а також зміцнити її політичне положення серед європейських країн. За природними ресурсами Україна є однією з найбагатших країн світу і, наперекір економічним труднощам, котрі переживаються, залишається важливим постачальником мінеральної сировини до країн близького і далекого зарубіжжя.

Не дивлячись на загальний спад виробництва, традиційно високим залишається видобуток заліза, урану, марганцю, розробка титанових, рідкіснометальних і рідкісноземельних руд, а також нерудних і горючих корисних копалин. Однак, протягом останнього часу відбуваються значні зміни в орієнтації гірничовидобувної промисловості. Великого значення набувають рудні компоненти, які раніше не використовувались у промисловості (наприклад, скандій) або постачалися з інших регіонів колишнього СРСР. У зв'язку з цим є необхідною переоцінка родовищ корисних копалин, що вже розробляються, і перед геологічними службами та науковими організаціями України ставляться нові завдання. Важливого значення набувають пошуки і розвідка золота, поліметалів, скандію, рідкісних земель та інших елементів. Наступним, не менш важливим завданням, є пошук саме багатих уранових руд прожилково-вкрапленого типу, котрі можна видобувати навіть за невеликих запасів, але з найменшою шкодою для навколишнього середовища. Для цього необхідне прогнозування нових типів зруденіння в районах, де вже давно склалася гірничовидобувна інфраструктура (наприклад, Криворізький басейн, Кіровоградська зона, Первомайське рудне поле та ін.). У цьому зв'язку великого значення надається пошуку і розвідці комплексних руд. Ситуація, що змінилася, змушує геологічні служби розширювати свої інтереси, які раніше зводилися до пошуку окремих елементів (наприклад, урану чи заліза).

У металогенічному відношенні найбагатшими і найперспективнішими є докембрійські метаморфічні, ультраметаморфічні, магматичні та метасоматичні утворення Українського щита, з якими тісно пов'язані різноманітні рудні формації.

Мета та основні завдання досліджень. Метою цих досліджень було, на підгрунті геологічних, мінералого-петрографічних, ізотопно-геохімічних та геохронологічних даних, виокремлення у докембрії Українського щита металогенічних епох і етапів рудоутворення, пов'язаних з конкретними петрологічними формаціями, що розвиваються в певний час, у визначених фізико-геохімічних умовах та певних геолого-тектонічних позиціях; створити шкалу часового розподілу металогенічних епох (МЕ) у докембрії Українського щита.

Нашим завданням було визначення належності того чи іншого родовища (рудопрояву, точки мінералізації) до певного часового етапу і, за можливості, встановлення меж вияву процесу, котрий спричинив рудоутворення. Звідси випливали двоє підзавдань: перше - визначення віку вміщуючої породи, яке розв'язувалось звичайно цирконометричними ізохронними методами (рідше залучались рубідій-стронцієвий, самарій-неодимовий і калій-аргоновий), і друге - визначення віку вияву рудного процесу. Друге підзавдання складніше і не завжди піддається розв'язанню до кінця. Часто вже на початкових етапах вивчення рудопрояву трапляються значні труднощі. Прикладом може бути Клинцівське родовище золота: до цього часу немає одностайної думки стосовно генетичного процесу золотого зруденіння. Коли вважати, слідом за автором, що золотонагромадження пов'язане з жильними проявами гранітоїдів кіровоградського комплексу, то питання зводиться до визначення віку цих жил. Однак, дехто з дослідників пов'язує рудоутворення золота з іншими процесами, внаслідок чого змінюються і вікові рамки золотовідкладання. Завдання дещо полегшується, якщо руда може бути безпосереднім об'єктом геохронологічних досліджень. Це відноситься до уранових родовищ і рудопроявів.

Карпатський регіон є одним із основних перспективних щодо відкриттів нових родовищ нафти і газу в Україні. Тривала розвідка і розробка вичерпала ресурси неглибоких (до 4 км) структурних поверхів. За оцінкою УкрДГРІ найзначніша частина прогнозних ресурсів вуглеводнів (62.6%) сконцентровано в інтервалі глибин 5-7 км. Ці дані обгрунтовують високі потенційні можливості глибокозанурених складок крейдово-палеогенових порід прогину, з якими пов"язуються великі родовища нафти та газу.

Сучасні концепції мобілістичної геодинаміки і практичне ведення пошукових геологорозвідувальних робіт на нафту та газ у Західному регіоні висунули актуальну в теоретичному і прикладному відношенні проблему нафтогазоносності піднасувних структур Більче-Волицької та алохтона (параавтохтона) Бориславсько-Покутської зон.

Завдяки застосуванню новітніх технологій ведення польових геофізичних робіт та камеральної обробки отриманих матеріалів визначено структуру залягання порід фронтальної частини параавтохтона Бориславсько-Покутської зони а саме: дережицько-трускавецько-довголуцьку, підберезько-лисовицьку та зарічанську антиклінальні складки, які є першочерговими на постановку подальших геолого-розвідувальних робіт на нафту та газ.

Геофізичні дослідження (сейсморозвідка методом спільної глибинної точки - МСГТ, гравіметрія та магніторозвідка) націлені на картування нафтогазоперспективних структур у межах Бориславсько-Покутської, Більче-Волицької зон. Особливо актуальне вивчення фронтальних палеогенових флішевих складок алохтона Бориславсько-Покутської та автохтонних піднасувних структур Більче-Волицької зон. В останні роки у складках параавтохтона  відкриті Соколовецьке, Янківське нафтові родовища, отримані позитивні результати щодо нафтогазоносності при випробуванні об"єктів на Новоселицькій, Довголуцькій площах.

Базовим матеріалом для геологічних реконструкцій зони зчленування були насамперед регіональні транскарпатські профілі МСГТ по трьох напрямках Р-1 (Чоп-Горохів), Р-2 (Берегово-Перемишляни), Р-5 (Гринява-Чернівці), меншою мірою рекогносцирувальні та пошукові сейсморозвідувальні профілі на площах прогину. При побудовах глибинних сейсмогеологічних розрізів були враховані фактичні матеріали глибокого та надглибокого буріння. Завдяки цьому вдалося локалізувати перспективні структури та рекомендувати першочергові об"єкти для постановки опорно-параметричного, пошукового та розвідувального буріння. Виконано рангування їх за перспективністю, що є досить актуальним в умовах обмежених асигнувань у нафтогазовій галузі.

Зв"язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов"язана з науково-виробничими планами і завданнями ДГП "Західукргеологія" Геолкому України, ВАТ "Укрнафта", ДК "Укргазвидобування", НАК "Нафтогаз України".

Дисертант брав участь у складанні поточних та перспективних "Пооб"єктних планів геологорозвідувальних робіт на нафту та газ". При формуванні планів ВАТ "Укрнафта" особлива увага приділяється геофізичному вивченню високоперспективних фронтальних палеогенових флішевих складок Бориславсько-Покутської зони та автохтонних структур піднасувних комплексів Більче-Волицької зони. За рекомендацією автора опошуковано глибоким бурінням Новоселицьку, Довголуцьку структуру, по яких  отриманно позитивні дані про нафтогазонасичення палеогенових відкладів.