Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври » ДНН.су Дослідження Нової Науки - наукові роботи, дисертації, монографії, статті, реферати та автореферати українською мовою

Навігація

Друзья

Пошук

Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври

7 серпня 2009

Увага! У вас немає прав для перегляду схованого тексту.

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Кагамлик Світлана Романівна

УДК 947.05 (477)

Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври в другій половині XVII-XVIII ст.

Спеціальність 07.00.01. - Історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано у відділі історії України середніх віків Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: Смолій Валерій Андрійович, доктор історичних наук, професор, академік НАНУ, директор Інституту історії України НАН України

Офіційні опоненти: Мицик Юрій Андрійович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Мордвінцев В’ячеслав Михайлович, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Провідна установа: Львівський державний університет імені Івана Франка, кафедра давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін.

Захист дисертації відбудеться « 25 » лютого 2000 р. о « 14 » год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 Інституту історії України НАН України за адресою: 01 001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4 (актовий зал, 6 поверх).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України ( 01 001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4)

Автореферат розісланий « 25 » січня 2000р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор історичних наук О.І.Гуржій

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Визначення особливого місця і ролі Києво-Печерської лаври, як однієї з головних інституцій Української Православної Церкви, в духовному житті українського народу і, зокрема, періоду козацької доби, набуває сьогодні особливої актуальності і наукової важливості з огляду на зазначені далі головні обставини. Значення Лаври як культурно-просвітницького центру України практично залишалося поза увагою історичної науки. Радянська історіографія, керуючись відомим класовим підходом, замовчувала дану проблему, а роль Лаври в житті народу висвітлювала тенденційно і упереджено. Дослідження з історії українських монастирів загалом, і Києво-Печерської лаври зокрема, за останні десятиліття розглядалися переважно в контексті соціально-економічних і політичних відносин, місця в мистецькому житті Києва і України1. Роль українського чернецтва, зокрема його високоосвіченої частини, як духовної та інтелектуальної еліти суспільства часів середньовіччя, не знайшло поки-що достатнього висвітлення. Між тим, його кращі представники відіграли важливу роль не тільки в церковному, а й суспільно-політичному та культурному житті народу. Варто зазначити й те, що Києво-Печерський монастир (лавра) мав неабиякий вплив на всі верстви населення України, виступаючи духовно-ідеологічним центром та провідником «душеспасительних шукань» як для всього кліру - білого духовенства та братії окремих чернечих громад, так і для веденої ним пастви. Поширювачем печерської ідеології був і знаменитий «Патерик печерський». Недаремно Петро Могила в своїй літературній діяльності значного місця надає інформативному доповненню життєписного складу попереднього Патерика. При цьому ідеологічне пропагування Києва і Лаври, як аналогічного Афону осідку, покладалося на високоосвічене чернецтво, зокрема на його просвітницьку та видавничу діяльність.
Стан наукової розробки проблеми. Дослідження культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври зазначеного періоду обмежувалося в історіографії вивченням переважно видавничої справи в Києві. Найбільш суперечливим у цьому плані було питання початку книгодрукування в Лаврі, яке намагалися вирішити більшість дослідників української та російської культури і Церкви. Водночас просвітницька роль печерського чернецтва практично не досліджувалася. У наукових розробках різного плану розглядалися лише окремі питання, пов'язані з даною тематикою. Виходячи з комплексу проблем, заявлених у дисертації, їх розв'язання в історіографії можна поділити на кілька напрямів.
1. Література про видавничу діяльність Києво-Печерської лаври.
Перші відомості про діяльність Лаври, як видавничого осередку, з'явилися в історичних описах монастиря. Зокрема, виданий у 1791р. київським митрополитом Самуїлом Миславським на основі бібліотечних зібрань лаврських вчених короткий історичний опис Лаври відводив певне місце друкарні, пов'язуючи її діяльність з князем Костянтином Острозьким. Фундаментальна праця митрополита Євгенія Болховітінова 1826 р. видання, яка категорично заперечувала дану версію, давала більш докладний огляд видавничого осередку . Усталений в науці погляд митрополита Євгенія на друкарство в Києві порушив у 1865р. київський священик Павло Троцький, видавши першу, спеціально присвячену історії лаврської друкарні, працю . Її безперечна цінність - в детальному опрацюванні друкарського фонду Лаври. Водночас робота не позбавлена певної тенденційності, зокрема автор позитивно оцінює перехід лаврського видавництва під контроль Синоду (1721р.), вважаючи, що це привело до впорядкованості в друкуванні книг.
Для з'ясування умов лаврського друкарства кінця ХVІІ- початку ХVІІІст. серйозною базою послужила грунтовна наукова розвідка Ф.Терновського. Досліджуючи перебіг подій, пов'язаних з підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату у 1686р., вчений акцентує увагу на спробах керівництва Лаври в особі її архімандритів Варлаама Ясинського і Михайла Вуяхевича відстояти фактичну незалежність друку від втручання патріарха Іоакима.
Значний вклад у дослідження видавничої діяльності Лаври досинодального періоду внесла праця Ф.Титова, підготовлена на замовлення адміністрації Печерського монастиря з нагоди 300-річчя київського друку. Вченим подано окремі етапи становлення і розвитку лаврського друкарства до 1721р. відповідно до діяльності печерських архімандритів, вказано на особливості видавничого процесу цього періоду.
Незаперечну цінність мало також фундаментальне українознавче дослідження І.Огієнка, яке містить історико-бібліографічний огляд українського, у тому числі й печерського друкарства. Констатуючи фрагментарність і описовість цієї теми попередниками, вчений подає багатий матеріал про утиски Печерської друкарні в кінці XVII - XVIII ст. з боку московської духовної влади, а також підкреслює її значення, як важливого культурно-освітнього осередку для історії українського народу.
Історія Печерської друкарні знайшла своє відображення в спеціальних працях радянської доби, присвячених видавничій справі в Україні. Певну увагу видавничій діяльності Лаври приділено в сучасних дослідженнях з історії книги, представлених працями Я.Запаско, Я.Ісаєвича, О.Мацюка .
Слід зазначити, що у всіх вищеназваних дослідженнях практично не порушувалися питання щодо розповсюдження лаврських видань, ролі Києво-Печерської друкарні в процесі книгообміну українських земель і поширенні просвітництва поза межами України (за виключенням Російської держави, що відображено в російській історіографії. ). Деяка інформація стосовно зазначених питань розпорошена в різних культурознавчих виданнях, передусім дослідженнях регіонального плану, роботах О.Мишанича, В.Смолія, В.Микитася, та ін.
2) Література щодо просвітницької діяльності печерського чернецтва.
На сьогодні це питання, вивчення якого можливе передусім в контексті взаємовідносин між Печерською лаврою і Могилянською академією, залишається практично недослідженим. На жаль, зв'язки між двома найбільшими культурно-освітніми осередками Києва козацької доби досі залишалися поза увагою більшості дослідників культури і Церкви.
Розробка окремих питань просвітницької діяльності печерського чернецтва належить у першу чергу вченим історичної школи Київської духовної академії, представленої визначними іменами М.Петрова, С.Голубєва, В.Аскоченського та ін. Їх заслуга - в накопиченні значного фактичного матеріалу щодо освітньо-культурної діяльності багатьох представників української духовної еліти, в середовищі якої було чимало вихідців із лаврської братії. Однак, слід зауважити, що останні в працях зазначених вчених проходили виключно в контексті історії Києво-Могилянської академії, тому ці дослідження є цінними лише в поєднанні і співставленні з джерелами і літературою з історії Києво-Печерської лаври.
Винятком стали досліди професора Ф.Титова, який одночасно досліджував історію обох просвітницьких осередків Києва. За його словами «свою цілком заслужену славу в історії... освіти Київська Академія цілком справедливо повинна розділити з Києво - Печерською лаврою». У статті «К истории Киевской духовной академии в XVII - XVIII ст», написаній на основі документів тогочасного лаврського архіву, дослідник навів список вихованців Київської академії, які з кінця XVII по XVIII ст. знаходилися в рядах чернецтва Києво-Печерської лаври, додавши короткі біографічні відомості про них. Ця обставина послужила відправним пунктом у дослідженні питань просвітницької діяльності печерського чернецтва вказаного періоду.
Документи і матеріали архіву Києво - Печерської лаври використовував також Д.Вишневський. Виявлені ним дані про постриг у Лаврі викладачів Академії розкривають один з напрямів просвітницької діяльності печерського чернецтва.
Важливим підгрунтям в дослідженні теми стали праці М.Грушевського. Цікавою є думка вченого, що Могилянська академія як освітня установа була тільки однією з функцій київського культурно-просвітницького осередку, зосередженого в Печерському монастирі. Даний погляд М.Грушевського поділяють і деякі сучасні дослідники. Зокрема, Я.Ісаєвич стверджує, що організація Київського братства і школи, початок видавничої діяльності в Лаврі - заслуга однієї групи освітніх діячів.
У радянську добу панування атеїстичного світогляду наклало відбиток і на дослідження з історії Києво-Печерської лаври. Однобокий підхід та ідеологічна направленість щодо оцінки ролі Церкви в житті суспільства, як опіума народу, виявилися у замовчуванні значення Печерського монастиря як культурно-освітнього осередку. Деякі роботи відзначалися виразною тенденційністю і упередженістю, властивою багатьом тогочасним дослідникам.
Окремі проблеми просвітницької діяльності лаврського чернецтва вирішувалися в сучасних дослідженнях, присвячених історії Києво-Могилянської академії, зокрема в працях З. Хижняк.
У 90-х рр. відзначається різке пожвавлення в сфері досліджень на церковно-історичну тематику, з'являється низка монографій і статей, в яких зверталась увага на роль Української Церкви в державотворчих процесах, політичних і культурних взаєминах з Росією. Водночас робляться спроби оцінити місце Києво-Печерської лаври в духовному житті українського народу, її значення як феномена української культури.
Тема просвітницької діяльності українського чернецтва в Росії значною мірою цікавила російських вчених. Широкий вплив київського, у тому числі й печерського, чернецтва на розвиток російської культури знайшов яскраве відображення в монографії К.Харламповича, побудованій архівних матеріалах Москви і Петербурга, та в історичних оглядах окремих духовних учбових закладів Російської держави.. Деякі питання культурно-освітньої діяльності печерського чернецтва в Росії за царювання Олексія Михайловича і Петра I порушували у своїх фундаментальних дослідженнях В.Ейнгорн і П.Пекарський. Однак зазначені роботи не дають повного уявлення про місце і роль лаврського чернецтва в розвитку освіти і культури Російської держави.
Роль київських вчених у культурному спілкуванні України з Москвою знайшла певне відображення у доробку вчених української діаспори. Зокрема, Б. Корчмарик, змальовуючи у своїй праці різносторонні культурні впливи України на Росію, подає також ряд прикладів просвітницької діяльності осіб з печерського чернецтва. Культурну перевагу українських вчених і свідоме визнання ними своєї національної окремішності в російському суспільстві підкреслююють П.Голубенко і Г.Цимбалістий. Окремі питання просвітницької та видавничої діяльності Лаври піднімає у своєму загальному огляді Української Православної Церкви І.Власовський. Деякі проблеми просвітницької діяльності печерського чернецтва певною мірою розглядалися в історичних студіях Гарвардського університету. Важливий висновок робить Ігор Шевченко, вказуючи, що створена Петром Могилою система освіти склала серйозну протидію полонізації і русифікації української еліти, зміцнивши тим самим почуття її національної окремішності.
Таким чином, вищенаведені праці тією чи іншою мірою торкалися окремих питань культурно - просвітницької діяльності Києво - Печерської лаври другої половини ХVІІ - ХVІІІст. Найбільший внесок у дослідження теми склали праці вчених історичної школи Київської духовної академії. Однак, зазначена тема не знайшла свого повного відображення в історичній літературі. Пропоноване автором дослідження є спробою узагальнити зібраний вченими багатий фактичний матеріал і, при поєднанні його з матеріалами лаврського фонду та іншими джерелами, проаналізувати вже вивчені і представити нові аспекти обраної теми.
Джерельна база дослідження складається зі значного масиву джерел - як опублікованих, так і нововиявлених архівних матеріалів. За видовими ознаками вони охоплюють: нормативні акти державних і церковних кіл Росії та Гетьманщини; внутрішню діловодну документацію Лаври; історико-статистичні описи монастирських архівів та бібліотек, церковних установ; листування офіційного і приватного характеру; друковану продукцію Печерської друкарні; праці лаврських вчених.
Першорядну вагу в дослідженні теми мають матеріали фонду Києво - Печерської лаври (ЦДІАК України, ф. 128, Києво-Печерська лавра), який фрагментарно опрацьовували дослідники окремих профілів, залишивши однак цілі пласти невивченого матеріалу. Специфіка дослідження фонду полягає в унікальності обсягу (понад 30 тис справ, що перевищує обсяг решти монастирських фондів ЦДІАК України, разом узятих), структурній побудові (11 окремих структурних частин) і багатоаспектності вміщеної у ньому інформації. За повнотою відображення різних питань дисертаційної тематики матеріали фонду доцільно розподілити на такі основні групи: 1) розпорядчі документи вищих органів державної і церковної влади Росії (царські грамоти, укази Сенату і Синоду), що регламентують внутрішнє життя Лаври і, насамперед, її видавничу діяльність; універсали гетьманів та установ Гетьманщини, дарчі записи на лаврські маєтки; 2) справи, що репрезентують видавничу діяльність Лаври (організація друкарського виробництва; реєстри, каталоги видань та інші форми їх обліку; обставини друку окремих видань, способи їх розповсюдження); 3) матеріали стосовно особового складу печерської братії (формулярні та іменні списки, справи про прийом та переміщення, надання духовних звань, духовні заповіти), що характеризують різнопланову діяльність лаврського чернецтва, зокрема навчання і викладання в учбових закладах, службу в церковних установах Росії і т.і. До описів фонду автором складено предметно-тематичний покажчик (у 4-х томах), у відповідних рубриках якого широко представлена джерельна база даного дисертаційного дослідження. Переважна частина використаних у дисертації матеріалів фонду вперше вводиться в науковий обіг. В роботі також подаються сучасні пошукові дані джерел, на які посилалися дореволюційні дослідники, оскільки структура фонду впродовж його існування декілька разів зазнавала суттєвих змін.
У дослідженні використано також матеріали інших фондів ЦДІАК України: ф.59, Київська губернська канцелярія; ф.118, Васильківська прикордонна митниця; ф.121, Стайківська прикордонна митниця); ф.127, Київська духовна консисторія; ф.229, Кіш Нової Запорізької Січі; ф.739, Колекція стародруків; ф.1973, Харківський колегіум.
До наукового обігу залучено рукописні джерела, зосереджені в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, зокрема матеріали ф.301 КДАп, який містить латиномовні та кириличні тексти учбових курсів, прочитаних у Київській академії викладачами з лаврської чернечої братії.
Значна кількість джерел з досліджуваної тематики опублікована в серійних археографічних виданнях: «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные археографической комиссией» ( Т.1-15. - Спб. 1863-1892) ; «Архив Юго-Западной России» (ч.1.- Т.5,8,9.- К., 1859-1865), «Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов» (Т.1-4 - К.,1848-1859). В них знайшли відображення деякі особливості тогочасних церковно-державних відносин і конфесійного життя на Україні, умови діяльності печерської друкарні в кінці ХУІІст., пам'ятки полемічної літератури ХVІІст.
Окремий комплекс документів складають законодавчо-розпорядчі акти державних та церковних органів Росії, вміщені в багатотомних виданнях «Полное собрание законов и распоряжений по православному ведомству» (Т.1-4 - Спб, 1910-1915) і «Описание документов и дел, хранящихся в архиве Св.Синода» (Т.І-ХХХІХ.- Спб., 1868-1910) , в яких також були висвітлені деякі питання просвітницької діяльності лаврського чернецтва. Значно збагатили дослідження також історико-статистичні описи Чернігівської та Харківської єпархій і низки найбільших російських монастирів, в тому числі «Описание архива Александро - Невской лавры за время царствования императора Петра Великого» (Т.1-3.- Спб., 1903-1916), де містяться цікаві відомості щодо розповсюдження видань печерського друку в Україні та Росії.
З наративних джерел у дисертації використана мемуарна література, зокрема опис подорожі Антіохійського патріарха Макарія в Росію і Україну у 1653 - 1656 роках. Опрацьовано також публікації творів і листування визначних церковних і культурно-освітніх діячів - Інокентія Гізеля, Стефана Яворського, Єпифанія Славинецького та ін. . Слід відзначити також студії Гарвардського університету щодо видання писемних творів відомих лаврських церковних діячів ХУІІст. Сильвестра Косова і Афанасія Кальнофойського, а також визначної української літературної пам’ятки - «Києво-Печерського патерика».
Незамінимим джерелом до вивчення видавничої діяльності Києво-Печерської лаври XVII - XVIII ст. є самі лаврські стародруки. Найважливішою передумовою їх грунтовного і всебічного дослідження є максимально повний облік пам'яток, що зберігаються у різних архівосховищах та рукописних відділах бібліотек. Бібліографією українських, у тому числі й лаврських друків, займалися В.Сопиков, І.Каратаєв, В.Ундольський, А.Родоський, сучасні дослідники - Ф.Максименко, М.Кубанська-Попова, Л.Гусєва, Г.Каменєва та ін. Основний масив лаврських стародруків знаходиться сьогодні у відділах колекцій і стародрукованих книг НБУВ (275 видань за описом 1958 року), фондах Києво-Печерського музею-заповідника (62 видання за описом 1971р.) та в колекції стародруків ЦДІАК України (ф.739), яка містить 43 книги печерського друку. Найціннішим за повнотою (681 видання) є каталог, зібраний Я.Запаско та Я.Ісаєвичем, котрі включили до свого видання стародруки не лише вітчизняних, а й зарубіжних архівів та книгосховищ.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертанткою напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАНУ.
Предметом дисертаційного дослідження є основні напрями просвітницької та видавничої діяльності Києво-Печерської лаври другої половини XVII - XVIII ст.
Хронологічні рамки дисертації обмежуються переважно другою половиною XVII - кінцем XVIII ст., що співпало з часом існування Української козацької держави. Верхній хронологічний рубіж теми визначається тим, що знищення у 60-70-х рр. решток автономії Української козацької держави і поступова ліквідація самобутності Української Православної Церкви внаслідок підпорядкування її Московському патріархату, що завершилося перетворенням у 1786 р. Київської митрополії на одну з підвладних Синодові єпархій, остаточно позбавили Києво-Печерську лавру можливості виконувати свою важливу культурно-національну місію. З кінця ХVІІІ ст. Лавра повністю стає засобом поширення російської культури. З метою поглибленого вивчення окремих явищ культурно-освітнього життя в ряді випадків допускається розширення нижнього хронологічного рубежу до початку XVII ст.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження - на основі комплексного аналізу опублікованих та нововиявлених архівних матеріалів створити цілісну картину культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври у ХVІІ - ХVІІІст. та визначити її основні напрями - вирішуватиметься через наступні основні завдання:
- показати місце Києво-Печерської лаври в системі державно-церковних відносин на Україні другої половини ХVІІ - ХVІІІст.;
- розкрити просвітницьку місію Печерського монастиря через діяльність його чернецтва з вихованців Києво-Могилянської академії в Україні, Російській державі, країнах Європи та Сходу;
- визначити основні особливості видавничої діяльності Києво-Печерської лаври;
- з'ясувати роль Києво-Печерської друкарні в процесі книгообміну українських земель, вплив лаврських видань на культуру інших народів.
Методологічною основою дослідження є системний підхід до вивчення культурних, релігійних та соціально-політичних явищ в їх розвитку і взаємозвзку. Предмет та завдання дослідження обумовили використання у роботі методів порівняльного та статистичного аналізу документів, методики бібліографічного опису стародруків.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:
- до наукового обігу вводиться значна кількість архівних документів (зокрема, невідомі та маловідомі універсали гетьманів і документи установ Гетьманщини на право володіння Лаврою маєтками, охорону їх від місцевих властей та навколишніх власників; матеріали, які суттєво доповнюють діяльність Комісії з питань кодифікації українського права (1721-1743) та ін.), які дають змогу висвітлити важливі аспекти церковно-політичної і культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври;
- вперше в історіографії досліджено взаємовідносини двох провідних культурно-освітніх осередків Києва - Печерської лаври і Могилянської академії, а також просвітницька діяльність печерського чернецтва в Україні та країнах Європи; висвітлено роль Києво-Печерської лаври як освітньо-наукового центру українських земель, діяльність якого значно перевершувала межі суто культової установи; виявлено матеріали про діяльність 160 українських церковних і освітніх діячів;
- в роботі знайшла подальше висвітлення видавнича діяльність Лаври зазначеного періоду, зокрема автором дано власну оцінку проблеми початку книгодрукування в Києві, визначено місце лаврського видавництва в процесі книгообміну українських земель ( проаналізовано показники видавничої діяльності Лаври на фоні видавничої справи на Україні в ХVІІ-ХVІІІст.; з'ясовано шляхи і форми поширення видань та репертуар печерського друку на території правобережних і західноукраїнських земель, в тому числі в середовищі інших віросповідань; розглянуто видавничі стосунки Лаври з іншими українськими друкарнями, зокрема з уніатською Почаївською).
Практичне значення роботи. Джерельна та фактологічна основа роботи знайшла відображення: 1) в предметно-тематичному покажчику до описів фонду Києво-Печерської лаври / Укладач і автор передмови Кагамлик С.Р.: У 4-х тт. - Київ, Центральний державний історичний архів України в м.Києві, 1997. - Загальний обсяг 806с. (Довідка № 437 від 19.05.1999р.); 2) у підготовці до видання «Енциклопедії Києво-Могилянської академії в особах», куди ввійшло 98 біографічних статей автора обсягом 105с. (Довідка № 02/516 від 13.08.1999р.); 3) в написанні розділу посібника «Нариси української культури ХVІІ-ХVІІІст.», підготовленого колективом співробітників відділу національної культури Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка під назвою «Культурно-освітні осередки Києва козацької доби» обсягом 48с. (Довідка № 034-109 від 21.05.1999р.).
Практичне значення роботи також полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в навчальних посібниках з історії України, Української Православної Церкви, розробці курсів з українознавства, історії української культури, зокрема історії українського друкарства, музейній та краєзнавчій роботі тощо.
Наукова апробація роботи. Результати дослідження були оприлюднені на ряді міжнародних і вітчизняних наукових конференцій, історичних читань, науково - практичних семінарів, зокрема: на засіданнях Четвертих та П’ятих Всеукраїнських історичних читань “Українська держава: Витоки та шляхи історичного розвитку” (Київ-Черкаси,1994, 1995); Міжнародній науковій конференції “Києво - Могилянська академія в історії України” (до 380-річчя від заснування Києво - Могилянської академії, Київ, 13-15 жовтня 1995); Всеукраїнській конференції “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (Київ, 19-20 листопада 1996); Шостого Міжнародного круглого столу “Історія релігій в Україні” (Львів, 3-8 травня 1996); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 350-річчю визвольної війни українського народу середини ХУІІст.(Київ, 21-22 травня 1998р.; Міжнародній науковій конференції «1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні» (Київ, 13-16 жовтня 1998) та ін.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота (обсяг текстової частини становить 180 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографічного списку (278 позицій) і додатків ( «Словник діячів Києво-Печерської лаври з вихованців Києво-Могилянської академії» і «Каталог видань Києво-Печерської лаври в ХУІІ-ХУІІІст.» ) в окремому томі загальним обсягом 260с.
Основний зміст дисертації

У першому розділі «Державно-правове становище Києво-Печерської лаври в Українській державі» автор визначає місце і роль найавторитетнішого в Україні монастиря в системі державно-церковних відносин згаданого періоду, його стосунки з гетьманським урядом і козацькою старшиною.
Автором з'ясовано, що в умовах тісного переплетіння церковної і світської політики Печерський монастир, як одна з найбільших і найбагатших інституцій Православної Церкви, посів привілейоване становище в Українській козацькій державі. Лаврське чернецтво брало активну участь в суспільно-політичних подіях часу, зокрема в державотворчих процесах козацької доби, і мало поважний вплив на внутрішню і зовнішню політику тогочасної України. Зазначено, що церковно-політична, а також культурно-просвітницька діяльність Лаври визначалася її статусом ставропігії - безпосередній підпорядкованості вищій церковній владі, зокрема патріарху (з 1721р.- Синоду). Згідно з цим характерною рисою діяльності керівництва монастиря було намагання захистити його правові та економічні інтереси як автономного церковно-релігійного осередку. Водночас підкреслюється, що в умовах реального наступу московської світської і духовної влади на політичну і церковну незалежність України верхівка духовенства, як і всього тогочасного суспільства, неоднозначно реагувала на події в країні. Намагаючись з одного боку відстояти давні права і привілеї Української Церкви, її діячі використовували зближення з Москвою для захисту своїх конфесійних інтересів.
Встановлено, що розуміючи величезне духовне й культурне, а також політичне значення Церкви, гетьмани виступали могутніми оборонцями її давніх прав і привілеїв. Зокрема, права Києво-Печерського монастиря рішуче відстоювали перед московським урядом Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Не маючи змоги завжди захистити інтереси Церкви супроти наступу московської влади на політичну і церковну незалежність України, гетьмани користувалися широкими можливостями в наданні монастирям матерільної підтримки. В роботі приводиться огляд невідомих та маловідомих дослідникам універсалів гетьманів (14 з них до цього часу не опубліковані) та документів установ Гетьманщини - Генеральної Військової канцелярії і Генерального військового суду, на маєткові права Лаври. Зазначається, що українські гетьмани і козацька старшина були найпершими благодійниками Києво-Печерської лаври, даруючи їй кошти, маєтки, цінне церковне начиння і атрибутику. Приводиться список діячів, які приносили значні особисті пожертви обителі, у тому числі реєстр фундацій її найбільшого мецената - гетьмана Івана Мазепи.
В кінці розділу зроблено загальні висновки. Зокрема зазначено, що Києво-Печерський монастир, як одна з найавторитетніших інституцій Православної Церкви і важливий економічний центр, посiв особливе становище в Українськiй козацькiй державі; особливий статус патріаршої (згодом синодальної) ставропігії, наявність величезного і добре упорядкованого господарства, певна правова і всебічна матеріальна підтримка монастиря з боку гетьманів дали Києво-Печерській лаврі можливість зіграти роль не тільки релігійного, а й важливого культурно-освітнього центру, хоча з кінця ХVІІ - у ХVІІІст. відбулися корінні зміни в становищі Української Православної Церкви і самої Лаври.
У другому розділі «Просвітницька діяльність лаврського чернецтва» розглянуто комплекс питань, пов'язаних з основними напрямами просвітницької діяльності чернецтва Києво-Печерської лаври. Звернено особливу увагу на практично недосліджене питання взаємовідносин між обома провідними культурними осередками Києва - Печерською лаврою і Могилянською академією.
Зазначено, що культурно-національне відродження Києва на початку ХVІІст., основними віхами якого було утворення Київського братства та школи і початок видавничої діяльності в Києві, проходило під безпосереднім впливом і участю чернецтва Києво-Печерської лаври. Просвітницький рух з центром у Лаврі привів до становлення на базі Братської і Лаврської шкіл першого вищого учбового закладу в Україні - Києво-Могилянської академії. Тісні взаємини між обома осередками Києва виявилися в безпосередній участі печерського чернецтва в започаткуванні Київської братської школи, постачанні Лаврою викладацьких і керівних кадрів для Колегії, згодом Академії, спільній видавничій діяльності, матеріальній допомозі закладу з боку найбагатшого монастиря, грошових пожертвах печерських ченців своїй alma-mater тощо.
Культурно-освітня місія Лаври згаданого періоду знайшла яскраве відображення в діяльності монастирських вчених з вихованців Києво-Могилянської академії, які продовжували традиції започаткованого Єлисеєм Плетенецьким печерського ученого гуртка. Визначено основні напрями їх просвітницької діяльності: проповідництво, переклад і корекція книг, створення богословських досліджень, важливих історичних оглядів, виконання різного роду освітньо-наукових замовлень світської і духовної влади. Підкреслено, що звернення лаврських науковців до ідеї неперервності історії України з часів Київської Русі сприяло зміцненню національних позицій української культури, а тим самим і позицій Української козацької держави.
Розкрито вагомий внесок чернецтва Києво-Печерської лаври в поширення освіти на українських землях. Автор звертає увагу на ту визначальну обставину, що філії Києво-Могилянської академії - Чернігівська, Переяславська та Гойська колегії - були започатковані вихідцями з лаврської братії. Значна частина лаврських богословів займалася викладацькою діяльністю в Києво-Могилянській колегії-академії (відомо близько 20 таких осіб, з них 15 діяло у ХVІІІст.) та у її філіях (упродовж 20-70-х рр. ХVІІІст. у них працювало щонайменше 7, ймовірно 14, викладачів із печерської братії). Лаврська чернеча школа з віковим моральним досвідом печерських святих-подвижників складала могутній фактор у справі релігійного та духовного виховання молоді.
З'ясовано, що просвітницька діяльність печерського чернецтва знайшла особливо яскраве виявлення в Російській державі. Підкреслено, що саме в середовищі Києво-Печерської лаври -з ініціативи Петра Могили та печерського намісника Інокентія Старушича - визріла у 1640р. ідея шкільної освіти за прикладом Києва. Діяльність українських, у тому числі лаврських, вчених переконала духовне правління Москви в необхідності проведення церковної реформи і підготувала грунт для засвоєння в Росії здобутків європейської культури.
Встановлено, що упродовж ХVІІІ століття лаврське чернецтво служило основним постачальником кадрів для розбудови Московської Церкви і поширення освіти в Росії та поза її межами. За наведеними автором підрахунками визначні духовні посади в Росії обіймало не менше 20 архієреїв і понад 50 ігуменів та архімандритів з лаврського братства. Значну частину шкіл-семінарій Російської держави було започатковано і влаштовано турботами лаврських високоосвічених ченців: з виявлених на сьогоднішній день 160 діячів Києво-Печерської лаври з вихованців Києво-Могилянської академії понад 60 працювало в Росії педагогами, екзаменаторами, проповідниками. Зазначено, що лаврські богослови також входили до складу закордонних посольств (як посольські священики, викладачі, перекладачі), їм належала провідна роль в заведенні і влаштуванні шкіл у Молдавії і Сербії, провадженні місіонерської діяльності в Китаї і Монголії. Водночас звертається увага на те, що відплив кращих культурних і наукових сил негативно позначився на кількісному і якісному складі печерської братії. Зокрема, у 1744р. Лавра не відпустила Синоду жодного із затребуваних осіб «за оскуденіем монахов в ней» (впродовж 1740-1744 рр. вона втратила понад 230 ченців).
Доведено, що працюючи в найвіддаленіших російських єпархіях, лаврські церковні і освітні діячі не втрачали свідомості своєї національної окремішності. Турбота про Лавру - загальнонаціональний український культурний та духовний осередок, особливий потяг до рідної обителі і намагання повернутися до неї під кінець життя яскраво виявляла духовний патріотизм лаврського чернецтва, відчуття ними своєї етнічної, культурної і духовної приналежності.
У висновках до розділу підкреслюється, що Києво-Печерська лавра другої половини ХVІІ-ХVІІІст. була провідним освітньо-науковим центром українських земель і в своїй діяльності виходила далеко за рамки суто культової установи. Лаврське чернецтво зіграло незаперечну роль в започаткуванні і становленні першого вищого учбового закладу в Україні - Києво-Могилянської академії- та її філій і справило вагомий внесок в поширення освіти на українських землях та поза їх межами.
У третьому розділі «Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври» досліджуються загальні умови, характер і особливості лаврського видавничого процесу, а також шляхи, форми і географія поширення книг печерського друку.
Автор пропонує власне бачення проблеми початку книгодрукування в Лаврі. Зокрема, дисертантка ставить під сумнів існуюче до недавнього часу у вітчизняній науці твердження про підпорядкованість українського друкарства російському і усталене на сьогодні датування початків книгодрукування для українців. Наводиться послідовний огляд досліджень, а також нові дані лаврського архіву, про початок лаврського друкарства, тотожного з початком друкарства власне київського. Підсумовуючи, автор стверджує, що книгодрукування в Лаврі почалося не пізніше 1606р., а не з 1616р., як прийнято вважати в історичній науці.
З огляду на значні відмінності в розвитку лаврського друкарства упродовж ХУІІ-ХУІІІ ст. визначено два його основні етапи:
- Період вільного друку (1606-1718). Зазначено, що з початку свого заснування і до 1718 р. друкарня Києво-Печерської лаври зберігала власну автономію, була вільна у виборі і характері друкованих книг. Зміна юрисдикції Української Православної Церкви негативно позначився на діяльності Печерської друкарні: з 1686р. починаються методичні утиски лаврського видавництва. Зберігаючи формальну автономію друку, адміністрація монастиря намагалася відстояти фактичну незалежність у видавничій діяльності перед російською світською і церковною владою. Підкреслено яскравий національний характер і особливий почерк видань лаврського друку, що знайшло яскраве виявлення в самій назві видань (на відміну від видань інших друкарень книги «печерской печати» значилися не за місцем видання, а за назвою друкарні), мові друкованих текстів, оформленні видань та їх призначенні для народних потреб. В умовах національно-визвольних змагань українського народу звернення авторів до ідеї неперервності історії України з часів Київської Русі, цілеспрямована популяризація православних святинь Києва, історико-патріотичні твори Печерської друкарні закликали до єднання всіх українських земель і служили ідеологічною опорою Української козацької держави.
- Період московської цензури (1718 - 1786). З'ясовано, що знищена пожежею 1718р. друкарня Києво-Печерської лаври продовжувала свою діяльність в нових, надзвичайно складних історичних умовах. Вихід у світ «Місяцеслова»(1718), в якому Лавра, назвавшись ставропігією Константинопольського патріарха, заявила про свою давню свободу друку, викликав низку репресій з боку московської світської і духовної влади. Денаціоналізаційні укази Синоду змушували Лавру друкувати тільки богослужбові книги, попередньо звірені і ототожнені з виданнями московського друку. Це привело до різкого обмеження репертуару книг (якщо в ХУІІ - на початку ХУІІІст. друкарня видала близько 60 книг на світську тематику, то в даний період їх кількість становила 27 видань, з яких 12 - календарі), значного скорочення книг, виданих іноземними мовами (з 31 до 5) і відсутності у ХVІІІст. видань українською мовою (проти 30 в попередній період). Водночас, попри штрафи, погрози і конфіскації, Лавра послідовно намагалася відстояти права київського друкарства.
Окремо розглянуто питання ролі лаврських видань в процесі книгообміну українських земель, яке на сьогодні практично не досліджено. Проведений автором порівняльний аналіз показників видавничої діяльності українських друкарень за ХVІІ-ХVІІІ ст. свідчить, що друкарня Києво-Печерської лаври була найпотужнішим видавничим осередком українських земель, однак її питома вага була неоднаковою у різні періоди діяльності. Якщо в ХVІІст. Лавра видала 196 книг, що становило 25,8% всієї кількості видань на Україні і 45% видань православних друкарень , то у ХVІІІст. частка лаврського видавництва (485 видань) в загальноукраїнській книжковій продукції становить лише 14,2%. Натомість вона помітно зросла на фоні обсягу видань усіх православних друкарень- 74,5%, що було пов'язано як з новими умовами друку Києво-Печерської друкарні, так і з різким зростанням кількості видань римо-католицьких та уніатських друкарень. Прослідковуючи шляхи і форми розповсюдження книг лаврського друку, автор приходить до висновку, що їх значне поширення на території Правобережжя та Західної України, користування ними у середовищі інших (зокрема уніатської) конфесій, факти співробітництва і видавничі зв'язки українських друкарень (особливу увагу звернено на стосунки між Києвом і Почаєвом) об'єктивно сприяли зміцненню культурно-освітніх зв’язків українських земель і надавали Києво-Печерській друкарні роль важливого консолідуючого загальнонаціонального осередку.
В розділі висвітлюється також роль печерських видань у розвитку російської освіти і культури. Підкреслюється, що київська лаврська друкована книга, як і українська в цілому, була важливим чинником і постійним джерелом культурних впливів України на Росію, посилювала інтерес до української літератури, сприяла розвитку проповідництва на інших форм культурно-релігійних стосунків. Водночас ставлення в Москві до української книжки досить часто залежало від ситуації при царському дворі, настроїв чи уподобань світських і духовних правлячих кіл. Розкрито шляхи і форми поширення книг лаврського друку в Російській державі, їх специфіку в різні історичні часи, наводяться кількісні дані та репертуар видань.
З'ясовано, що книговидавнича діяльність Лаври сприяла активному залученню України в загальноєвропейський культурний процес. Поширення лаврських видань в Європі, що відбувалося у формі прямих і опосередкованих контактів із закордонними видавничими осередками, замовниками і покупцями книг, несло всім народам ідеї гуманізму і було важливим засобом зміцнення міжнародних культурних зв'язків.
Підсумовуючи розділ, автор зазначає, що у видавничій діяльності, зокрема періоду вільного друку, Києво-Печерська лавра зберегла яскравий національний характер і наполегливо відстоювала свої друкарські права в умовах денаціоналізаторської політики московських властей. Поширення лаврських видань в Україні, Російській державі і країнах Європи засвідчувало роль Лаври як важливого етноконсолідуючого чинника українських земель і авторитетного осередку міжнаціонального спілкування.
В результаті проведеного дослідження автор прийшов до ряду висновків, основні з яких виносяться на захист:
- Давній традиційний авторитет Печерського монастиря, його особливий статус патріаршої (згодом синодальної) ставропігії, наявність величезного господарства, певна правова і всебічна матеріальна підтримка монастиря з боку гетьманату дали Києво-Печерській лаврі можливість зіграти роль не тільки релігійного, а й важливого культурного осередку.
- Києво-Печерська лавра зазначеного періоду була визначним науково-освітнім центром, навколо якого гуртувалися представники української духовної та інтелектуальної еліти, і в своїй діяльності виходила далеко за рамки суто культової установи.
- Діяльність печерського чернецтва з вихованців Києво-Могилянської академії справила вагомий внесок в поширення освіти на українських землях. Лаврська чернеча школа з віковим моральним досвідом печерських святих-подвижників була важливим чинником формування освітнього і духовного рівня української національної еліти.
- Печерський монастир служив основним постачальником кадрів для розбудови Московської Церкви і поширення освіти в Російській державі та поза її межами. Працюючи в найвіддаленіших російських єпархіях, лаврські церковні і освітні діячі зберігали відчуття своєї етнічної, культурної і духовної приналежності.
- Друкарня Києво-Печерської лаври була найбільшим видавничим осередком на території українських земель і важливим етноконсолідуючим чинником українського народу. Видання Печерської друкарні, зокрема періоду вільного друку (1606-1718), служили національним інтересам і виступали складовою ідеологічної опори Української козацької держави.
- Книжкова продукція Києво-Печерської лаври справила значний вплив на культуру Російської держави і представляла Лавру авторитетним центром міжнародного духовного спілкування.
- Процес втрати української державності відбувався по суті паралельно з позбавленням самостійності Української Православної Церкви. Щодо Києво-Печерської лаври, як однієї з її головних інституцій, це привело до втрати права ставропігії, вільного друку у видавничій діяльності, різкого обмеження репертуару книг і русифікації видань.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації:
Статті:
1. Роль Київської Академії в зміцненні культурно-освітніх зв'язків українських земель у XVIII ст.// Український історичний журнал.- 1991.-№3.- С.55- 62 (0,8 д.арк.)
2. До історії Києво-Печерської лаври і Могилянської академії //Архіви України. - 1995. - №4 - 6. - С.96 - 109. (0,9 д.арк.)
3. Українські гетьмани і Києво-Печерська лавра // На чолі козацької держави (до 400-річчя від дня народження Б.Хмельницького): Збірник наукових праць Української державної академії водного господарства. - Вип.2. - Рівне, 1996. - С.189 - 211. (1 д. арк.)
4. Початок книгодрукування в Лаврі // Історія України.- 1999. - №7. (0,8д.арк.)
5. Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври у ХVІІІст.: умови, характер, особливості // Збірник наукових праць Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. - Вип.3. - К., 1999. - С. 175-187. (0,45д.арк.)
Тези і матеріали наукових конференцій:
1. З історії формування бібліотеки Києво - Печерської лаври (на матеріалах архівних фондів)// Бібліотеки у розвитку історичної науки в Україні: Тези науково - практичної конференції.- Київ, 1994. - С.59 - 62.(0,2 д.арк.)
2. Просвітницька діяльність печерських ченців - вихованців Києво-Могилянської академії// Києво-Могилянська академія в історії України: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції (до 380-річчя від заснування Києво-Могилянської академії) - Київ, 13-15 жовтня, 1995. - С.8 - 9. (0,1 д.арк.)
3. Монастирські фонди та науково-довідковий апарат до них// Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наукові доповіді Всеукраїнської конференції. (Київ, 19 - 20 листопада 1996 року). - Частина друга. - С. 172 - 177. (0,6 д.арк.)
4. Українські гетьмани і Києво-Печерська лавра //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали П'ятих всеукраїнських історичних читань. - Київ - Черкаси, 1996. - С.210 - 213. (0,4 д.арк.)
5. Києво-Печерська лавра в системі державно-церковних відносин в Україні другої половини ХVІІ - ХVІІІст.// Історія релігій в Україні: Тези повідомлень VІ Міжнародного круглого столу.-Львів, 3-8 травня, 1996.- С.100 - 101.(0,1 д.арк.)
6. До питання про джерела до стосунків козацтва з Українською православною церквою у ХVІІІст.// Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серпня 1999р.- Історія. - Ч.1. - Одеса-Львів-Київ, 1999.- С.238-243. (0,35 д.арк.)

Анотації

Кагамлик С.Р. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври в другій половині XVII - XVIII ст. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Інститут історії України Національної академії наук України. - Київ, 2000.
У дисертації зроблено спробу створити цілісну картину культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври в другій половині XVII - XVIII ст. і визначити її основні напрями. Розглянуто проблеми, пов'язані з місцем Києво-Печерської лаври в системі державно-церковних відносин в Україні. Оцінено внесок лаврського чернецтва в поширення освіти на українських землях, в Російській державі, країнах Європи. Автор прийшов до висновку, що Києво-Печерська лавра зазначеного періоду була визначним науково-освітнім центром, навколо якого гуртувалися представники української духовної та інтелектуальної еліти, і в своїй діяльності виходила далеко за межі суто релігійної установи. Досліджено особливості видавничої діяльності друкарні Києво-Печерської лаври, її місце у книгообміні українських земель, книговидавничі стосунки між православною Київською і уніатською Почаївською друкарнями. Проаналізовано також вплив лаврських видань на культуру інших народів.
Ключові слова: Києво-Печерська лавра, Українська Православна Церква, Українська козацька держава, ченці, друкарні, видання.

Кагамлык С.Р. Культурно-просветительская деятельность Киево-Печерской лавры во второй половине XVII-XVIII ст. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. Институт истории Украины Национальной академии наук Украины. - Киев, 2000.
В диссертации предпринята попытка создать целостную картину культурно-просветительской деятельности Киево-Печерской лавры во второй половине ХУІІ-ХУІІІв. и определить ее основные направления.
Важным разделом диссертационного исследования является разработка темы о месте и роли Киево-Печерской лавры в в системе церковных и государственных отношений Украины второй половины XVII-XVIII ст. Автор установил, что в условиях тесного переплетения церковной и светской политики Печерский монастырь, как одна из наиболее авторитетных и богатых институций Украинской Православной Церкви, занял привилегированное положение в Украинском казаческом государстве. Лаврские монахи принимали активное участие в общественных и политических событиях своего времени и имели большое влияние на формирование внутренней и внешней политики Украины.
В разделе, посвященном просветительской деятельности лаврского монашества, автор рассмотрел комплекс вопросов, связанных с ее основными направлениями как на Украине, так и за ее пределами. Особое внимание было уделено практически неисследованной теме - взаимодействию между наибольшими культурными, научными и духовными центрами Украины - Киево-Печерской лаврой и Киево-Могилянской Академией.
В работе отмечен существенный вклад монашества Киево-Печерской лавры в распространение образования на украинских землях. Автор обращает внимание на то определяющее обстоятельство, что филиалы Киево-Могилянской академии - Черниговская, Переяславская и Гойская коллегиумы - были основаны представителями из печерской братии. Важную роль в деле религиозного и духовного воспитания молодежи сыграла лаврская монашеская школа с вековыми традициями печерских святых-подвижников.
Автор установил, что в ХVIII в. лаврское монашество служило главным источником для реформирования Московской Церкви и распространения образования в Российском государстве, а также за его пределами. Из установленных автором 160 деятелей Киево-Печерской лавры из воспитанников Киево-Могилянской академии, свыше 60 работало в России в качестве педагогов, экзаменаторов, проповедников. В то же время отмечается, что находясь в самых отдаленных российских епархиях, лаврские церковные и просветительские деятели не теряли своего национального самосознания.
В итоге автор подчеркивает, что Киево-Печерская лавра указанного периода была ведущим научным и образовательным центром украинских земель и по своему значению далеко выходила за рамки религиозного учреждения. Лаврское монашество сыграло первостепенную роль в основании первого высшего учебного заведения на Украине - Киево-Могилянской академии - и внесло существенный вклад в распространение образования на украинских землях и вне их пределов.
В третьем разделе диссертации исследуются общие условия, характер и особенности книгопечатания в Киево-Печерской лавре, а также пути, формы и география распространения книг печерской печати. Автор предлагает собственное решение проблемы начала книгопечатания в Лавре, доказывая, что выпуск первых книг печерской печати начинается не позже 1606г., а не с 1616г., как принято считать в исторической науке.
Учитывая значительные отличия в развитии лаврского книгопечатания в XVII - XVIII вв., определены 2 его основных этапа: период свободной печати (1606-1718) и период московской цензуры (1718-1786). Подчеркивается яркий национальный характер и особенный почерк печерских изданий ХVII в., что нашло выражение в самих названиях книг, языке печатных текстов, их оформлении и предназначении. Анализируя показатели издательской деятельности Киево-Печерской лавры, автор приходит к выводу, что денационализационные указы московских властей привели к резкому ограничению репертуара книг (если в XVII - начале XVIIIв. типография издала около 60 книг на светскую тематику, то в последующий период их количество составляло только 27 изданий, из них 12-календари), сокращению книг, изданных на иностранных языках (с 31 до 5) и отсутствию в XVIII в. украиноязычных изданий (против 30, изданных в ХVІІв.).
Отдельно рассмотрен практически не исследованный вопрос о роли лаврских изданий в процессе книгообмена украинских земель. Автор доказывает, что их значительное распространение на территории Правобережной и Западной Украины, а также книгоиздательские связи украинских типографий (в частности между православной Киевской и униатской Почаевской) объективно способствовали укреплению культурных взаимосвязей украинских земель и предоставляли Киево-Печерской лавре роль важного консолидирующего национального центра.
В работе также установлено, что киевская лаврская печатная книга служила интегратором культурных влияний Украины на Россию, усиливала интерес к украинской литературе, проповедничеству и другим формам культурно-религиозных связей. Распространение лаврских изданий в странах Европы путем непосредственных и косвенных контактов с зарубежными книгоиздательствами, заказчиками и покупателями было важным средством межнационального культурного и духовного общения.
Ключевые слова: Киево-Печерская Лавра, Украинская Православная Церковь, Украинское казаческое государство, монахи, типографии, издания.

Kahamlyk S.R. The cultural and educational activity of Kyivan-Caves Monastery in the second half of XVII-XVIII century. - Manuscript.
Thesis for Candidate’s of History degree on speciality 07.00.01 - the History of Ukraine. The Institute of the History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2000.
There was the attempt in the dissertation to create the complete picture of the cultural and educational activity of the Kyivan-Caves Monastery in the second half of XVII-XVIII century and to determine its fundamental directions. The problems, dealing with place of Kyivan-Caves Monastery in the system of clerical and state relations in the Ukraine was regarded. The role of the caves monks in stregthening of education on the ukrainian lands, in the Moscow state and european countries was appreciated. The auther came to conclusion that Kyivan-Caves Monastery of this period was the prominent scientific-educational center, which concentrates the representatives of the ukrainian spiritual and intelectual elite and steps in its own activity the borders of religious institution. The specialities of the editional activity of the Kyivan-Caves printing house as well as an its place in process of the book-exchange of ukrainian lands and the facts of cooperations and editional ties between Orthodox Kyiv and Uniate Pochaiv were researched. The influence of the caves books on the culture of other nations was also analysed.
Key words: Kyivan-Caves Monastery, Ukrainian Orthodox Church, Ukrainian Cossak’s State, monks, printing-houses, editions.