Завантаження. Будь ласка, почекайте...
|
Навігація
Наше опитування
Які інформаційні топіки, по-вашому, недостатньо висвітлені в мережі Internet?
| Пошук
14 серпня 2009
Здійснювані в Україні соціально-економічні та політичні перетворення, побудова демократичної правової держави гальмуються серйозним загостренням криміногенної обстановки, зростанням злочинності. Злочинність наблизилась до факторів політичного значення, стала характеристикою стану суспільства, суттєвим дестабілізатором суспільного життя. В структурі загальної злочинності погіршились її якісні показники, що проявляється насамперед у збільшенні кількості корисливо-насильницьких та агресивно-руйнівних проявів. В насильницькій і насильницько-корисливій злочинності швидкими темпами йдуть процеси озброєння і якісного переозброєння злочинців. Якщо в 70-80-ті роки вони були озброєні в основному мисливськими рушницями і предметами господарсько-побутового призначення, то в теперішній час все частіше використовують стандартну і саморобну бойову вогнестрільну зброю, бойові припаси і вибухові речовини. З використанням вогнестрільної зброї на території України в 1992-1999 рр. скоєно 8952 злочини (72,0% із них скоєні з використанням гладкоствольної вогнестрільної зброї). Подальше загострення криміногенної ситуації в країні відбувається також в результаті порушення порядку обігу вогнестрільної зброї, бойових припасів і вибухових речовин. В ході спеціальних операцій, проведених правоохоронними органами в 1992-1999 рр. на території України вилучено з незаконного обігу 23419 одиниць вогнестрільної зброї (67,0% із них склала гладкоствольна вогнестрільна зброя). Особливо багато одиниць вогнестрільної зброї, що незаконно зберігаються, вилучається в останні роки. Якщо, наприклад, в 1997 році правоохоронними органами вилучено з незаконного обігу близько 4-х тисяч одиниць вогнестрільної зброї, в 1998 - 4,3 тисячі, то в 1999 - більше 4,5 тисяч. У криміногенній ситуації, що склалася в останні роки несприяючим фактором виступає зниження рівня розкриття злочинів, які скоєні з використанням вогнестрільної, в тому числі гладкоствольної мисливської зброї, спеціального призначення та бойової або пов`язаних з порушенням порядку її обігу, а також ріст кількості кримінальних справ про такі злочини, що знаходяться в провадженні. Однією з причин такої ситуації виступає та обставина, що вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які винні в протиправному використанні вогнестрільної зброї, бойових припасів і вибухових речовин або незаконному їх обігові, пов`язане з необхідністю проведення судово-балістичних досліджень на якісно новому рівні. Особливі труднощі в правозастосовчій практиці викликає дослідження гладкоствольної вогнестрільної зброї в зв`язку з наявністю в обігу (законному і незаконному), крім гладкоствольної мисливської, великої кількості одиниць гладкоствольної вогнестрільної зброї бойового та спеціального призначення, яка за своїми технічними характеристиками помітно відрізняється від вітчизняних і світових стандартів гладкоствольної вогнестрільної мисливської зброї. Якісному виконанню подібних досліджень перешкоджає також відсутність нових методик експертно-криміналістичного дослідження гладкоствольної вогнестрільної зброї, в тому числі з урахуванням її різноманітності, великої кількості технічних стандартів у різних країнах виробниках. 14 серпня 2009
Питання правозастосовчої діяльності в еколого-правовій науці у певному ступені досліджувались або у сфері охорони навколишнього природного середовища, або в галузі використання і відтворення природних об”єктів відповідним органом управління і влади, що є позитивним фактором.Дослідження питань правозастосування в загальній теорії права не виключає, а передбачає необхідність аналізу правозастосовчої діяльності в галузевих правових науках. Зрозуміло, принципові положення вироблені загальною теорією права, повинні враховуватись при дослідженні даної проблеми в кожній галузі права. В дисертації відзначається позитивна діяльність певних компетентних органів управління в галузі застосування норм екологічного права. Разом з цим підкреслюється, що комплексні дослідження як за сферами екології, так і за суб”єктами правозастосування не проводились, що не в повній мірі розкривало стан правозастосовчої діяльності, ступень досконалості законодавства про повноваження правозастосовчих органів, не виявлялися повноваження, які дублюють окремі повноваження діяльності системи різних правозастосовчих органів, що викликає труднощі на практиці. Тому дослідження деяких питань правозастосування в названій сфері не виключає необхідності у комплексному дослідженні цієї проблеми з метою визначення більш повного стану правозастосування у направленні аналізу актуальних питань. Окрім того, в останні роки екологічне законодавство, в якому визначені повноваження відповідних органів правозастосування, значно поновилося, при цьому ці повноваження не завжди узгодженні. В Україні прийнята Конституція, де закріплено ряд нових і принципових положень, які мають відношення до правозастосування і потребують наукового аналізу. Значно розширюється судове правозастосування, що обумовлює необхідність з”ясування співвідношення повноважень судових, прокурорських, природоохоронних та інших органів в галузі застосування норм екологічного права. Іде процес прийняття нових законів, які визначають повноваження у галузі застосування норм екологічного права відповідними органами виконавчої влади України. З утворенням незалежної держави її компетентні органи вирішують багато питань у сфері екології, зокрема в правотворчій і правозастосовчій діяльності, що також диктує необхідність в науковому аналізу діяльності відповідних суб”єктів правозастосування. Саме викладеними обставинами і обумовлений вибір теми дисертаційного дослідження. Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною цільової, комплексної програми кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “ Проблеми вдосконалення екологічного законодавства в умовах ринку “ ( № 0186.0.070871 ). Мета і задачі дослідження. Метою роботи є проведення комплексного дослідження основних питань вказаної теми і визначення шляхів вдосконалення правозастосовчої діяльності з урахуванням загальних положень цієї діяльності, розроблених в загальній теорії права, та особливостей еколого-правової діяльності по застосуванню екологічних норм права. Наявність загальної мети визначило виділення конкретних задач дослідження: - обгрунтованність особливостей правозастосовчої діяльності відповідних -суб”єктів, обумовлених головним чином екологічними факторами, які неодмінно повинні враховуватись в процессі цієї діяльності в межах повноважень, встановлених законодавством; - аргументація висновку про необхідність деякого перегляду повноважень системи правозастосовчих органів в галузі екології з метою уточнення цих повноважень та усунення певних дублюювань в процессі їх виконання; - обгрунтованість необхідності вдосконалення природоохоронних органів у направленні розширення повноважень низових органів правозастосування даної системи за рахунок зменшення повноважень середньої ( обласної ) ланки, а також підпорядкованності низових органів місцевим органам влади і вищим спеціальним органам; - внесення в деякі нормативні акти змін та доповнень, які регулюють правозастосовчу діяльність у сфері екології, в направленні уточнень повноважень деяких правозастосовчих органів з метою більш чіткого визначення цих повноважень. Об”єктом дисертаційного дослідження виступають повноваження органів правозастосування, встановлені законодавством України. Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб”єктами застосування еколого-правових норм та особами, відносно яких здійснюється це правозастосування. 14 серпня 2009
Успішна реалізація заходів і досягнення цілей реформування Прикордонних військ, яке проводиться в Україні, залежить від виконання цілого ряду завдань, одним з яких є підтримання на високому рівні законності та правопорядку у Прикордонних військах України. Дане завдання виконують всі військові органи в межах наданих їм повноважень, при неухильному і суворому дотриманні і виконанні законів і інших правових актів у своїй повсякденній діяльності. В даному контексті особливий інтерес викликає діяльність юридичної служби, яка організаційно входить до структури вказаних органів, оскільки для неї зміцнення законності, захист прав і законних інтересів органів військового управління, військових частин, з'єднань і підприємств Прикордонних військ України, правове забезпечення їх діяльності є одним з найважливіших завдань. Оскільки контроль є одним із способів забезпечення законності, юридична служба Державного комітету у справах охорони державного кордону України наділена рядом контрольних повноважень. Дослідженню окремих напрямків діяльності юридичної служби були присвячені роботи цілого ряду науковців ще у радянський період. Зокрема, дане питання досліджувалось у роботах Ю.М.Арістакова, В.М.Бєрєжнова, О.М.Бухаловського, В.С.Анохіна, В.М.Паращенко, А.М.Мартем’янової, Г.В.Пронської, К.С.Юдельсона, I.М.Зайцева, I.Л.Зубової, Л.К.Меренкової та інших науковців. Разом з тим, цілісного дослідження з проблем саме контрольної діяльності юридичної служби не проводилось, багато її аспектів на сьогодні залишаються практично не вивченими. Це стосується і розгляду поняття самого контролю юридичної служби, основних напрямків і форм його здійснення, а також інших принципово важливих питань. Крім того, на даний час в теорії правової роботи і в практичній діяльності юридичної служби з'явилось багато нововведень, які на сьогоднішньому етапі розвитку військово-адміністративної науки вимагають свого науково-теоретичного осмислення. В повній мірі це положення стосується і контрольних функцій та повноважень юридичної служби. Беручи до уваги те значення, яке має діяльність юридичної служби Державного комітету у справах охорони державного кордону України у забезпеченні законності і правопорядку в Прикордонних військах України, слід прийти до висновку про необхідність теоретичної розробки наукових рекомендацій для їх практичної діяльності. При цьому вимагають глибокого і систематичного дослідження питання, які не були раніше предметом детального вивчення, і які стосуються контрольних функцій і повноважень юридичної служби як основного ядра її діяльності. Під цим кутом зору необхідним є також і детальний аналіз накопиченого за останні роки нормативного матеріалу, який вніс у контрольну діяльність юридичної служби багато нового. Крім того, необхідною є розробка пропозицій по вдосконаленню нормативного регулювання діяльності юридичної служби, оскільки основні нормативні акти, які стосуються даної галузі, не досить чітко регламентують контрольну діяльність юридичних служб міністерств і відомств взагалі, і юридичної служби Прикордонних військ України, зокрема. Необхідність вищевказаних досліджень викликана також потребою у більш якісній підготовці кадрів для всіх структурних підрозділів юридичної служби Прикордонних військ України та правозастосовчої діяльності цієї служби. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Плану наукової роботи Національної академії Прикордонних військ України. Робота виконана у рамках НДР 297-0017 К. «Науково-практичний коментар до законів України "Про Прикордонні війська України", "Про державний кордон України". Обраний напрям дисертаційної роботи є складовою частиною наукової роботи в Національній академії Прикордонних військ України та відповідає Перспективному плану дисертаційних досліджень в Прикордонних військах України на 1998 - 2005 роки. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі і систематизації сучасного стану теорії та практики контрольної діяльності юридичної служби Державного комітету у справах охорони державного кордону України (надалі - Держкомкордон); виробленні та обгрунтуванні наукових рекомендацій і пропозицій щодо її подальшого вдосконалення. 14 серпня 2009
Відсутність економічно обгрунтованих, визначних для кількісної та якісної характеристики статутного фонду норм безпосередньо зачіпає інтереси учасників - інвесторів та кредиторів у суттєвих економічних питаннях, здатна негативно позначитися на інвестиційній діяльності і, деякою мірою, штучно стримувати розвиток ринкової інфраструктури. Наведені обставини визначають практичну значимість обраної теми дослідження для захисту не лише приватних інтересів, але й публічних, які полягають у надійному забезпеченні суспільного господарського порядку. Дотепер лише частково було врегульовано відносини з розміру, формування та змінювання статутних фондів господарських товариств. Водночас, немає правової визначеності щодо обов'язковості формування статутних фондів під час створення інших комерційних організацій, передбачених ст. 2 Закону “Про підприємства в Україні”, не встановлено вимоги до мінімальних розмірів їхнього власного майна для державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Існуючий стан речей посилюється й тим, що законодавство не містить заходів, які дозволяли б ліквідувати комерційні організації лише через відсутність у них власного майна та поліпшити цим інвестиційний клімат, навести порядок в інвестиційній сфері. Як результат, нині учасниками комерційного обороту можуть бути організації взагалі без власного майна або з майном, що має чисто символічну цінність. Цим користуються несумлінні інвестори, що підвищує небезпеку фінансового шахрайства, збільшує економічні ризики, поглиблює кризу неплатежів. Не встановлені як для комерційної організації, так і для її учасників (крім акціонерів) наслідки порушення вимог закону про формування статутного фонду у повному обсязі впродовж року, що перетворює ці норми на декларацію. Відсутність заходів відповідальності за порушення розміру сформованого статутного фонду комерційної організації та терміну його створення призводить до невідповідності реального стану справ положенням установчих документів. Невиконання учасниками взятих зобов'язань зачіпає інтереси заснованого підприємства, яке недоодержує майно, а це певною мірою позначається на його економічному потенціалі. Усе це також зумовлює недостатній ступінь захищеності прав учасників, які реально несуть економічний ризик у зв'язку з переданням ними майна, передбаченого установчими документами. Подібне може призвести до зіткнення інтересів учасників та виникнення проблем у сфері управління підприємством, тому що розмір частки у статутному фонді кожного з них визначає ступінь його впливу на ухвалені керівними органами рішення, проваджувану інвестиційну політику, розмір дивідендів. Подібні суперечки нерідко здатні паралізувати не лише роботу вищого органа - загальних зборів, але й господарську діяльність комерційної організації, загрожують її власному існуванню. Розробленість процедури формування та змінювання статутного фонду визначає ступінь захищеності майнових інтересів і зовнішніх кредиторів: відсутність чи недостатність власного майна у підприємства-боржника не тільки породжують проблеми добровільного виконання зобов'язань, але й ставлять під загрозу доцільність застосування заходів майнової відповідальності. Декларована державою можливість судового стягнення збитків у випадку порушення майнових прав зовсім не означає їх реального відшкодування і може призвести лише до додаткових майнових втрат у вигляді судових видатків. Сьогодні навіть винесене на користь кредитора рішення суду про задоволення заявлених ним позовних вимог ще не гарантує одержання боргу, тому що підприємство-боржник може не мати достатніх для цього коштів. У таких випадках, як правило, у кредитора відсутні правові підстави вимагати відшкодування заподіяних збитків й від його засновників. Необхідність комплексного дослідження категорії статутного фонду зумовлена соціально-економічним значенням комерційної організації у ринкових відносинах. Поняття “комерційної організації” в українському законодавстві не є легальним, його значення розкрите в науковій та учбовій літературі. Доктринальний зміст цього поняття збігається зі значенням, вкладеним в аналогічний термін законодавцями різних (ринково розвинених, пострадянських, у т.ч. і Російської Федерації) країн. В здійсненому дисертаційному дослідженні під комерційною організацією розуміють суб'єкт господарювання - юридичну особу, що переслідує в якості основної мети своєї діяльності одержання прибутку для наступного її привласнення засновниками (учасниками). У випадках, спеціально не обговорених у тексті дисертації, поняття “комерційної організації” є тотожним поняттю “підприємство”, незалежно від форми власності. Сполученням приватних інтересів її учасників, контрагентів з інтересами суспільства та держави обумовлюється зацікавленість в економічній стабільності та надійному існуванні комерційної організації, які значною мірою закладаються під час утворення її матеріальної бази. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України та НДІ вивчення проблем злочинності Академії правових наук України за темою 3.1.10.12 “Удосконалення законодавства про статус суб'єктів господарської діяльності та практики його застосування для запобігання економічним правопорушенням” та Донецького державного університету за темою “Удосконалення правового забезпечення соціально-орієнтованої економіки”. Мета та задачі дослідження. У результаті комплексного дослідження потрібно було виявити та обгрунтувати правову природу статутного фонду комерційної організації як майнової основи її існування, визначити його роль та значення для захисту інтересів контрагентів, а через них публічних інтересів, сформулювати основні принципи та правила організаційно-правового забезпечення процесу формування статутного фонду, спроможного захистити інтереси учасників комерційної організації, як внутрішніх, так і зовнішніх кредиторів та самої комерційної організації на основі поєднання публічних та приватних інтересів. 14 серпня 2009
Проголошення Україною незалежності, здійснення економічних перетворень, побудова правової, соціальної держави зумовили необхідність створення відповідної правової бази. Основою її досконалості та ефективності є теоретичні дослідження у всіх галузях права, і в тому числі трудового. Трудова діяльність людини визначає матеріальні умови її життя та безпосередньо впливає на становище у суспільстві. У зв’язку з цим важливе значення мають дослідження юридичних властивостей носіїв прав і обов’язків трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин, які об’єднуються єдиним поняттям – суб’єкти трудового права. З’ясування проблем правового становища суб’єктів трудового права зумовлено багатьма чинниками. Найголовнішими безумовно є становлення ринкової економіки, розвиток підприємництва та інші фактори об’єктивного характеру, які позначилися на змісті прав та обов’язків учасників трудових правовідносин. Іншою причиною є зміни у правовому регулюванні трудових відносин, зокрема у співвідношенні державного і договірного регулювання. Розширення останнього зумовило потребу законодавчого закріплення мінімальних державних гарантій працівників та визначення уповноважених органів, діяльність яких спрямована на забезпечення цих гарантій. Правове становище таких органів (державних і громадських) недостатньо висвітлено в науці трудового права і потребує комплексного дослідження. Ще однією причиною дослідження є потреба конкретизації понять окремих суб’єктів трудового права стосовно нинішніх умов. Це стосується насамперед трудової правосуб’єктності працюючих власників на створених ними підприємствах, учасників акціонерних товариств, які своєю працею беруть участь у діяльності товариства, трудових колективів та їх органів а також профспілок. Правовому становищу суб’єктів права, в тому числі і трудового, науковцями приділялася завжди належна увага. Над цими проблемами в теорії права працювали С.С. Алєксєєв, Е.В. Бурлай, Н.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, С.Ф. Кечекьян, В.О. Котюк, О.А. Красавчиков, Г.Н. Манов, М.І. Матузов, А.В. Міцкевич, П.М. Рабінович, Л.І. Спиридонов, О.В. Сурілов, Д.М. Чечот, та інші. Юридичні властивості суб’єктів трудового права висвітлювалися у працях М.Г. Александрова, Б.К. Бегічева, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, О.Н. Бухаловського, В.С. Венедиктова, О.Н. Волкової, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.А. Іванова, З.К. Ільїних, Д.А. Карпенка, Р.І. Кондратьєва, Т.Ю. Коршунової, Р.З. Лівшиця, В.Ф. Максименка, А.Р. Мацюка, Е.А. Монастирського, В.І. Нікітінського, Ю.П. Орловського, А.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, Л.А. Сироватської, О.В. Смірнова, В.І. Смолярчука, Б.Ф. Хрустальова, Н.М. Хуторян, А.І. Цепіна, Г.І. Чанишевої, Н.П. Черноморченко, В.С. Яричевського, О.М. Ярошенка та інших. Після проголошення незалежності України окремі питання суб’єктів трудового права досліджували В.І. Прокопенко, П.Д. Пилипенко, З.А. Павлович, В.А. П’ятина, О.М. Ярошенко. Зовсім не применшуючи значення наукових досліджень названих вчених, важливо відзначити, що динамічність розвитку трудового законодавства в нинішній час вимагає належного теоретичного обгрунтування правового становища суб’єктів трудового права, їх юридичних властивостей. Актуальність зазначеної проблеми зумовила вибір теми дисертаційного дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Суб’єкти трудового права” здійснено за планом наукової роботи юридичного факультету та кафедри приватного права Волинського державного університету імені Лесі Українки в рамках наукових програм та напрямків, затверджених Академією правових наук України. Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження проблем суб’єктів трудового права. На основі аналізу наукових досліджень теорії права та науки трудового права, нормативно-правових актів України та судової практики ставиться за мету визначити юридичні властивості суб’єктів трудового права, з’ясувати їх правоздатність, дієздатність, правовий статус та правосуб’єктність, окреслити роль і місце кожного суб’єкта трудового права у системі трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин для подальшого вдосконалення трудового законодавства України та правозастосувальної практики. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання: – розкрити зміст основних юридичних категорій, які характеризують суб’єктів права, та визначити особливості їх прояву у трудовому праві; – дослідити співвідношення понять “суб’єкт трудового права” і “суб’єкт трудових правовідносин”; – окреслити коло суб’єктів трудового права та класифікувати їх за окремими видами; – розкрити юридичні властивості суб’єктів трудового права, що є сторонами трудового договору; – визначити місце і роль трудового колективу серед суб’єктів трудового права; – з’ясувати суть профспілкового представництва та обгрунтувати необхідність визнання суб’єктами трудового права профспілок та їх об’єднань; – визначити правове становище суб’єктів трудового права у правовідносинах, що тісно пов’язані з трудовими. Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є законодавче закріплення та наукове обгрунтування правового становища суб’єктів трудового права. Предметом дисертаційного дослідження є визначення юридичних властивостей суб’єктів трудового права в умовах ринкової економіки. 14 серпня 2009
Проблема тероризму вже багато років не втрачає своєї актуальності як для правової теорії, так і для практики правоохоронних органів. Але таких загрозливих масштабів вона набула лише в наш час. Соціологічні опитування в різних країнах, і насамперед, у високорозвинених, показують, що тероризм посідає одне з чільних місць серед тих проблем, які турбують людей. Більше того, на думку фахівців, сьогодні це явище становить значно серйознішу небезпеку ніж 10 чи 20 років тому в силу використання терористами новітніх засобів та методів, а також зростаючої уразливості сучасного високоіндустріального суспільства. Незважаючи на зусилля держав, спрямовані на боротьбу з тероризмом, його розповсюдженість у світі не зменшується, а, навпаки, постійно зростає. В арсеналі сучасних терористів не лише традиційні засоби, а й найсучасніша зброя та обладнання. Спостерігається тенденція до зрощення тероризму та організованої злочинності, зокрема, наркобізнесу. Тероризм давно перетнув кордони держав і став проблемою міжнародного масштабу. Жодна держава сьогодні не здатна протистояти цьому злу одноосібно. Нагальною є потреба активізації міжнародного співробітництва в цій сфері. Чільне місце в такому співробітництві належить, безумовно, міжнародно-правовим чинникам. Але, зважаючи на те, що в сучасних умовах значна частка засобів боротьби з тероризмом, як і з іншими злочинами міжнародного характеру, належить до внутрішньої компетенції кожної окремої держави, необхідно паралельно розвивати й національне антитерористичне законодавство, узгоджуючи його з міжнародним правом та спираючись на існуючий позитивний досвід. Раніше, говорячи про тероризм, за прикладами вітчизняні дослідники цього явища звертались, як правило, до досвіду країн “далекого” зарубіжжя. На жаль, ці часи відійшли в минуле. Жахливі терористичні акти в Росії влітку-восени 1999 року, жертвами яких стали понад 1400 осіб, переконливо засвідчили, що проблема тероризму вже не є для нас такою далекою та суто теоретичною. Сьогодні і в нашій державі в умовах нестабільного, кризового становища знаходиться чимало охочих вирішувати конфліктні ситуації силовими, зокрема, терористичними методами. Відсутність ефективних механізмів боротьби з тероризмом визначається сьогодні як одна із загроз національній безпеці нашої держави. За таких обставин Україна як незалежна демократична держава не може стояти осторонь від проблем протидії тероризму і, зокрема, його міжнародним формам. Зараз триває процес реформування правової системи України. Саме цим, у першу чергу, обумовлюється актуальність обраної теми дослідження, оскільки аналіз основних проблем боротьби з тероризмом сприятиме формуванню та реалізації на практиці концепції нового українського антитерористичного законодавства, а також міжнародно-правової позиції України з питань боротьби з тероризмом на міжнародній арені. 14 серпня 2009
Проголосивши, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України), держава зобов’язалася всіма доступними засобами та можливостями захищати особу. Одним із пріоритетних напрямків соціальної політики України є боротьба зі злочинністю, в тому числі злочинами проти життя, здоров’я, волі і гідності особи. Особливе місце серед цих злочинів займає торгівля жінками та дітьми – проблема, що набула міжнародного характеру. Непоодинокі факти продажу за кордон українських жінок та дітей обумовили прийняття Закону України від 24 березня 1998 року, яким встановлена кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (ст. 1241 КК України). До того ж, підвищена суспільна небезпека цих діянь вимагає додаткових заходів протидії торгівлі людьми. Основні напрямки боротьби з нею визначені Програмою запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року № 1768. Про існування торгівлі людьми вказували ще у ХІХ та на початку ХХ століття Ам-Рін Отто Генне, М. Гернет, С. Гогель, В. Дерюжинський, М. Дурманов, Ч. Ломброзо, Ф. Ліст, Г. Ферреро, С. Шашков, Ф. Яновський. Як злочин міжнародного характеру, торгівлю жінками і дітьми вивчали І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, І.І. Карпець, І.І. Лукашук, А.В. Наумов, В.П. Панов, Ю.О. Решетов. Про торгівлю людьми транснаціональними злочинними групами писали в наукових працях Г.О. Зорін, В.Є. Емінов, В.І. Куліков, А.І. Коннов, В.В. Лунєєв, А.С. Овчинський, В.С. Овчинський, С.С. Овчинський, В.О. Танкевич, М.П. Яблоков. Проте спеціального монографічного дослідження кримінологічних та кримінально-правових аспектів даної теми не проводилося. Крім того, чинне законодавство України потребує суттєвого вдосконалення, оскільки воно не створює надійного правового захисту від таких посягань на особу і не повністю відповідає нормам міжнародно-правових актів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. У зв’язку з цим теоретична розробка даної проблеми сприятиме правотворчій та правозастосовчій діяльності. Вказані аргументи, на думку автора, повною мірою підтверджують актуальність вибраної теми дисертації. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96, Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року № 1768, планах наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та її кафедри кримінології. Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексна розробка кримінологічних і кримінально-правових аспектів боротьби з торгівлею жінками і дітьми та формулювання на цій основі пропозицій організаційно-правового характеру щодо запобігання цим злочинам. Відповідно до мети дослідження поставлені такі завдання: - проаналізувати міжнародно-правові акти у цій сфері; - визначити відповідність норм вітчизняного законодавства положенням міжнародно-правових актів з вказаних питань; - проаналізувати криміногенну ситуацію в Україні щодо торгівлі жінками і дітьми; - розглянути сучасні форми рабства та їх взаємозв’язок з торгівлею жінками і дітьми; - провести розмежування складів злочинів рабства та торгівлі жінками і дітьми; - показати взаємозв’язок проституції та торгівлі жінками і дітьми; - визначити коло інших протиправних діянь (нелегальна міграція, порушення в галузі трансплантації органів і тканин людини тощо), пов’язаних з торгівлею живим товаром; - встановити комплекс факторів, що зумовлюють вчинення зазначених злочинів; - внести конкретні пропозиції організаційно-правового характеру стосовно попередження торгівлі жінками і дітьми. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері торгівлі жінками та дітьми, предметом – стан боротьби з торгівлею жінками та дітьми, а також її кримінологічні та кримінально-правові аспекти. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі кримінології, кримінального права, міжнародного права тощо. У процесі дослідження використовувались історичний, соціологічний, системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий, статистичні та інші методи пізнання. При аналізі міжнародно-правових актів з питань боротьби з торгівлею жінками і дітьми та встановленні ступеню їх імплементації у діюче законодавство України використовувались історичний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи. З метою з’ясування криміногенної ситуації в Україні щодо торгівлі жінками і дітьми застосовувались системно-структурний, порівняльний та конкретно-соціологічний методи (опитування, вивчення кримінальних справ). Для встановлення зв’язку торгівлі жінками і дітьми з іншими протиправними діяннями, виявлення факторів, що зумовлюють їх вчинення, а також розробки організаційно-правових заходів попередження таких проявів автором використовувались системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, історичний методи. У процесі дослідження дисертант провів узагальнення юридичної практики, зібрав і проаналізував за допомогою статистичних методів емпіричну інформацію за фактами торгівлі людьми. 14 серпня 2009
Суспільно-політичні події останнього часу - розпад СРСР, проголошення незалежності колишніми союзними республіками, демократичні перетворення у зазначених державах — обумовили необхідність подолання псевдонаукових штампів і стереотипів, які залишилися від адміністративно-командної системи, деідеологізації громадської думки, формування нової правової свідомості. Переосмислення старих поглядів, що панували в радянській правовій науці, диктується потребами формування громадянського суспільства і правової держави. У цьому аспекті особливого значення набуває проблема взаємовідносин людини з суспільством і державою, пошуку найбільш оптимальних форм їхньої взаємодії. Тому одним з пріоритетних напрямів юридичних досліджень у сучасному Азербайджані має стати комплексне вивчення різних проблем прав людини. В умовах посттоталітаризму це є можливим при переході від системоцентристського до персоноцентристського підходу у відносинах між індивідом і державою. Проблемі відносин індивіда і держави в правовій науці приділялася велика увага. Зокрема, це питання досліджувалося у працях таких вчених, як: М.Н.Алескеров, З.А.Аскеров, В.Баякі, В.Я.Бойцов, Ю.Р.Боярс, Я.Броунлі, Р.Брубакер, П.Вайс, М.В.Вітрук, В.М.Гессен, Л.Г.Гусейнов, Р.Доннер, Р.І.Кулік, А.Макаров, О.О.Миронов, А.В.Міцкевич, М.Ф.Орзіх, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, В.М.Сафронов, Г.І.Тункін, Дж.Чен, С.В.Черніченко, М.А.Шафір, В.С.Шевцов та ін. Особливо важливим уявляється дослідження взаємних відносин громадянина з державою, характер яких безпосередньо залежить від наявності або відсутності громадянства. У Конституції Азербайджану 1995 р. цей інститут вперше в історії вітчизняного конституційного розвитку дістав широке втілення. В Основному Законі дається юридичне визначення громадянства, закріплюються право на громадянство та його гарантії. Ці положення повинні знайти своє обгрунтування в національній концепції громадянства, бо її конституційні основи мають специфічні риси. Актуальність даного дослідження пов’язана й з тим, що громадянство не тільки істотно впливає на долю індивідів. Воно, являючись важливим свідченням суверенітету держав, завжди було предметом їхньої особливої зацікавленості. Проте, вирішуючи різні проблеми громадянства, необхідно виходити з визнання громадянства як інституту, що грунтується на рівних і взаємних відносинах між державою та особою і враховує інтереси обох сторін. Остання теза має особливе значення для молодих держав, що виникли на теренах колишнього СРСР. У кожній з них діють свої закони про громадянство. В Азербайджані Закон про громадянство було прийнято у 1998 р., і дослідження цього найновішого вітчизняного Закону має важливе значення для національної правової науки. При цьому важливо розглянути Закон в аспекті відповідності його до Конституції та міжнародно-правових норм. Загальновідомо, що інститут громадянства має і внутрідержавне і міжнародне значення. Тому як наукова проблема громадянство має розглядатися комплексно, враховуючи вимоги як національного, так і міжнародного права. Це є особливо актуальним у зв’язку з визнанням у Конституції Азербайджанської Республіки (ст. 151) ратифікованих міжнародних договорів пріоритетними у системі законодавства. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено на основі широко використовуваних наукових методів, таких, як системно-структурний, формально юридичний (догматичний), порівняльний, історичний. Це дало можливість зробити певний внесок у науково-дослідницьку діяльність кафедри конституційного права БДУ ім. М.Е. Расул-заде, яка проводиться згідно з Державною програмою щодо забезпечення прав людини, затвердженою Указом Президента Азербайджанської Республіки від 18 червня 1998 р. Мета і задачі дослідження. Мета даної роботи полягає в комплексному всебічному дослідженні конституційно-правових проблем громадянства Азербайджанської Республіки. Для її досягнення дисертант сконцентрував свої зусилля на вирішенні наступних завдань: • зробити аналіз різних наукових визначень громадянства, виявити його природу, порівняти юридичне визначення громадянства, закріплене в Конституції Азербайджанської Республіки, з науковим; • розкрити зміст інституту громадянства в міжнародному праві та показати його вплив на внутрідержавне громадянство; • визначити місце і нормативно-правове значення системи принципів громадянства Азербайджанської Республіки, виробити рекомендації про їх практичне застосування; • проаналізувати підстави і способи набуття і припинення громадянства Азербайджанської Республіки; • на основі проведеного дослідження сформулювати рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення законодавства про громадянство Азербайджанської Республіки. Наукова новизна одержаних результатів. Погоджуючись з тим, що різні аспекти громадянства тією чи іншою мірою знайшли своє відбиття і певний розвиток у науковій літературі, необхідно відзначити, що дана робота є першим комплексним науковим дослідженням інституту громадянства в Азербайджанській Республіці. В дисертації, з урахуванням міжнародно-правового поняття громадянства, здійснена спроба визначення поняття і природи громадянства, його співвідношення з конституційним визначенням цього явища. У дисертації аналізується система принципів громадянства Азербайджанської Республіки, виявляється їхня роль і призначення. Особлива увага приділяється порядку набуття і припинення громадянства Азербайджанської Республіки. 14 серпня 2009
Забезпечення розвитку ринкової економіки України залежить від ходу проведення адміністративної реформи, податкової реформи і перетворень в інших інститутах фінансової діяльності держави, а також від формування відкритої для зовнішнього світу господарської системи. Для досягнення цього необхідні кардинальні зміни в сфері зовнішньоекономічної діяльності, направленої на інтегрування в світове господарство і розвиток взаємовигідної співпраці як на державному рівні, в політичній, економічній, так і в науково-технічній та інших галузях. Тому питання зовнішньоекономічної діяльності, а в їх складі і правове регулювання фінансових і розрахункових відносин, набувають якісно нового змісту. Входження економіки України в світову економічну спільноту залежить від розвитку внутрішньогосподарського ринку, регульованого нормами різних галузей права, в тому числі і фінансового права, як національного, так і міжнародного. Успішна реалізація норм, регулюючих фінансові і розрахункові відносини між учасниками зовнішньоекономічної діяльності, є визначальним критерієм і показником ефективності зовнішньоекономічної діяльності. Добре налагоджений механізм здійснення фінансових відносин, міжнародних розрахунків, транскордонного руху капіталів і правове регулювання їх служить гарантом успішної фінансової діяльності держави, зростання внутрішнього валового продукту, зміцнення національної грошової одиниці і збільшення надходжень в прибуткову частину державного бюджету. Теоретичною базою для дослідження послужили роботи вчених України і Росії: в галузі теорії держави і права - Алексєєва С.С., Венгерова А.Б., Кашаніної Т.В., Копейчикова В.В., Лазарєва В.В., Рабіновича П.М., Сурілова А.В., Шершеневича Г.Ф. та інших; в галузі адміністративного права Бахраха Д.Н., Додіна Е.В., Ківалова С.В., Коваля Л.В.; в галузі фінансового права Андрєєва А.В., Алісова Е.А., Альтшулера А.Б., Бекерської Д.А., Безчеревних В.В., Воронової Л.К., Горбунової О.Н., Горун О.В., Завєрухи І.Б., Кадькаленко С.Т., Коркунової Н.М., Кучерявенко Н.П., Лісовського В.І., Пацурківського П.С., Ровінського Е.А., Чебан В.М., Хімічевої Н.І., Ципкіна С.Д.; в галузі банківського права - Єрпильової Н.Ю., Колесник В.Б., Олейнік О.Н.; в галузі міжнародного приватного права - Богуславського М.М., Варшаломідзе Л.Г.; труди таких зарубіжних вчених як Барр Р., Брюс Л., Годме П.М., Гіл Е., Дернберг Р.Л., Дорнбуш Р., Коттер Р., Маконеллі К.Л, Пебро М., Рід Е., Фішер З., Фрідмен М., Харіс Л., Шмалензі Р., Шміттгофф М.К., Ебке В. та ін. Практичною основою роботи є чинне українське законодавство; міжнародно-правові документи; публікації, повідомлення про здійснення фінансових операцій у зовнішньоекономічній діяльності і статистичні дані, що свідчать про участь України в фінансових і розрахункових відносинах світової спільноти. З точки зору фінансового права, дослідженнями питань про використання фінансів в системі міжнародних відносин безпосередньо займалися професори Альтшулер А.Б., Лісовський В.І., Ровінський Ю.А.. Однак, треба помітити, що деякі положення і висновки цих вчених грунтувалися на абсолютно іншій суспільно-державній формації. Тому, в умовах становлення ринкових відносин в економіці і повсюдній лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, представляється необхідним глибоке дослідження і чітке визначення природи і ролі фінансових і розрахункових відносин у зовнішньоекономічній діяльності на сучасному етапі розвитку держави. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям знаходиться в безпосередньому зв'язку з програмою наукових досліджень, яку здійснює Одеська державна юридична академія за темою “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин". Тема також пов'язана з плановою темою науково-дослідної роботи кафедри “Правове забезпечення податкової політики і податкової реформи в Україні" розділ “Теоретичні основи політики оподаткування в Україні", в тому числі і у зовнішньоекономічній діяльності за участю іноземних суб'єктів і усуненню подвійного оподаткування. Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є аналіз і висвітлення наукових висновків і правового регулювання фінансових і розрахункових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності, вибір теоретико-методологічних підходів до досліджуваної проблеми, обгрунтування фінансово-правових конструкцій, задіяних в фінансових і розрахункових відносинах у зовнішньоекономічній діяльності і можливих шляхів вдосконалення законодавства, регулюючого ці відносини. Для досягнення цієї мети поставлені такі задачі: - визначення місця і ролі зовнішньоекономічної діяльності як підфункції в економічній функції держави; - комплексний аналіз суспільних відносин, виникаючих з приводу акумуляції і використання валютно-фінансових цінностей при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; - визначення фінансових і розрахункових відносин у зовнішньоекономічній діяльності як предмета регулювання нормами фінансового права; - виявлення закономірностей і тенденцій транскордонного руху капіталів і чинників, впливаючих на даний процес; - аналіз актуальних проблем правового регулювання в сфері державного зовнішнього кредиту і усунення подвійного оподаткування; - визначення значення міжнародних фінансових інститутів в кредитуванні економіки України; - аналіз чинного валютного законодавства України, Росії, країн з розвиненою економікою, з розробкою конкретних пропозицій по вдосконаленню норм чинного законодавства, регулюючого фінансові і розрахункові відносини у зовнішньоекономічній діяльності. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, основні положення правознавства і наукові роботи вітчизняних і зарубіжних вчених. У процесі роботи над дисертацією використовувались наукові методи історизму, порівняльного правознавства; формально-логічний, структурно-функціональний і статистичний. Наукову новизну дисертаційного дослідження складають вперше запропоновані теоретичні положення і висновки з приводу правового регулювання фінансових і розрахункових відносин в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, інтегрування України в світову систему господарювання. Наукова новизна складається також в подальшому розвитку дослідження природи розрахункових відносин, вдосконаленні теоретичної бази понять і характерних особливостей фінансових і розрахункових відносин у зовнішньоекономічній діяльності, в подальшому вдосконаленні теоретичної бази механізму зовнішнього державного кредиту, як одного з напрямків зовнішньоекономічної діяльності держави. Це дозволило винести на захист такі положення: - зовнішньоекономічну діяльність розглядати як підфункцію в економічній функції держави; - фінансові правовідносини у зовнішньоекономічній діяльності розглядати не тільки як владні майнові, але і договірні на певних умовах правовідносини; - правового забезпечення розрахункових операцій, здійснюваних банками і суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з встановленням суворого контролю за рухом коштів для запобігання протиправних дій по відтоку валютних цінностей за межі України; - правових основ механізму захисту національної грошової системи від впливу на неї процесів транскордонного руху капіталів; - необхідне створення єдиної правової бази (на рівні Закону України) за системою валютного регулювання і валютного контролю з включенням в нього, крім чинних норм, критеріїв надання пільгового режиму використання іноземної валюти у вільних економічних зонах і норм, регулюючих страхування валютних ризиків; - розробки і впровадження механізму зниження кредитного ризику держави при наданні урядових гарантій зарубіжним фінансово-кредитним фондам і організаціям за українських юридичних осіб - резидентів, одержуючих кредити у іноземній валюті від зовнішніх кредиторів. Практичне значення отриманих результатів. Наукові положення, оцінки, висновки, пропозиції, отримані внаслідок дисертаційного дослідження, можуть бути використані: 1) при вдосконаленні чинного законодавства; 2) послужити основою для подальших наукових пошуків в галузі фінансового, цивільного, міжнародного публічного і приватного, господарського, адміністративного права; 3) в практиці діяльності установ і організацій, які мають повноваження здійснювати фінансові і розрахункові операції у зовнішньоекономічній діяльності; 4) в учбовому процесі при викладанні нормативного курсу “Фінансове право” і спецкурсів з питань правового регулювання фінансових і розрахункових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності. 14 серпня 2009
У процесі державотворення одним з пріоритетних завдань є створення дієздатної системи місцевих органів влади, які покликані виконувати специфічні завдання по забезпеченню життєдіяльності регіонів. Світовий досвід державотворення засвідчує, що система органів державної влади та самоврядування на місцях формувалася різними шляхами, відповідно до особливостей становлення державності в тій чи іншій країні. Але проблема взаємовідносин органів виконавчої влади й установ територіальної самоорганізації населення завжди залишалася актуальною. У сучасному світі, коли ідея побудови правової держави та громадянського суспільства набуває все більшого розповсюдження, названа проблема має особливе звучання. Перехід до правової системи взаємообмеження влад стає пануючою тенденцією внутрішньополітичного розвитку демократичних держав. Відповідно зростає і значення інститутів місцевої влади, зокрема органів самоврядування. Наслідком цього процесу стало прийняття у 1985 р. Радою Європи Європейської хартії місцевого самоврядування. Остання визначає засади місцевого самоврядування і містить вимогу закріплення їх як нормативних в основному законі держав-учасниць Євросоюзу. Актуальність даної проблеми для України обумовлюється як її інтеграцією до європейських структур, так і необхідністю розбудови в процесі державотворення власної системи місцевої влади. З моменту вступу України на шлях незалежності проблема активізації пошуків її моделі знаходилась у колі першочергових завдань державної ваги. За цей період в Україні вже відбулося декілька етапів перетворення органів самоврядування, на часі й адміністративна реформа. Розв’язання нагальних проблем становлення системи органів місцевої влади в Україні потребує комплексного підходу, який би враховував реалії сьогодення, світовий досвід і, насамперед, національні особливості територіальної самоорганізації населення та формування органів виконавчої влади в різні періоди існування української державності. Тому в контексті вирішення завдань у галузі державного будівництва особливого значення набувають дослідження, присвячені аналізові історичного досвіду традицій державотворення українського народу. Надзвичайною співзвучністю із сьогоденням вирізняються події визвольних змагань 1917-1920 рр. Поміж інших періодів існування Української держави в цей період найбільшої уваги заслуговує доба Гетьманату. У той час за досить короткий термін урядові П.Скоропадського вдалося створити підвалини української державності, розбудувати систему центральних і місцевих органів державної влади та управління, наповнити новим змістом діяльність установ самоврядування, тобто закласти основи механізму функціонування державності. Тому досвід організації роботи по оптимізації системи місцевих органів влади та самоврядування за доби Гетьманату може стати в нагоді при вирішенні відповідних питань на сучасному етапі, допоможе більш грунтовно та виважено підійти до реалізації цих завдань. Доба Гетьманату довгі роки залишалась однією з малодосліджених у вітчизняній історії. Отже, на часі об’єктивне вивчення та реабілітація Гетьманату. Відновлення історичної справедливості, безперечно, сприятиме визначенню належного місця Української Гетьманської Держави в історії визвольних змагань українського народу. А принципи та підходи до розбудови України, покладені в основу державотворчої діяльності гетьманського уряду, можуть скласти практичний посібник як для сучасних державних діячів, так і для виховання майбутньої політичної еліти України. У дисертації ставиться мета здійснити комплексне дослідження процесу становлення місцевих органів державної влади та самоврядування за доби Гетьманату в квітні-грудні 1918 р. Мета роботи визначає дослідницькі завдання. Головні з них такі: - з’ясувати причини необхідності та передумови реформування місцевих органів влади та самоврядування в Українській Державі; - висвітлити процес формування системи органів адміністративної влади на місцях, запровадження нових її ланок у відповідності до існуючого адміністративно-територіального поділу Української Держави; - проаналізувати основні напрямки політики уряду П.Скоропадського щодо земств і дум; - оцінити наслідки діяльності гетьманської влади по реорганізації місцевих органів виконавчої влади та самоврядування; - визначити перспективні напрямки дослідження процесу державотворення в Українській Державі. Об’єктом дослідження виступає процес становлення місцевих органів виконавчої влади та самоврядування в Українській Державі (квітень-грудень 1918 р.). Він розвивався в контексті вирішення ключових проблем державотворення того часу під впливом цілого ряду як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Відтак - був досить складним за характером, змістом та сутністю. Однак головними його складовими, безперечно, були зміни, пов’язані із забезпеченням умов функціонування новостворених органів виконавчої влади Гетьманату на місцях та синхронізації їх діяльності з роботою земств і міських дум - органами територіальної самоорганізації населення. Автором дисертаційної праці відповідна специфіка її об’єкту враховувалася при визначенні предмету дослідження. Однією з головних його складових є законотворча та організаційна діяльність уряду П.Скоропадського по формуванню дієздатної системи місцевих органів влади та самоврядування. Значну увагу в дисертації приділено антиурядовій діяльності органів самоврядування, позиції українських і загальноросійських партій, національних і громадських організацій, окупаційних армій, їхній ролі в процесі становлення органів місцевої влади. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона являє собою перше в українській історіографії комплексне дослідження процесів становлення місцевих органів адміністративної влади та самоврядування за доби Гетьманату. Було введено до наукового обігу значну кількість раніше непублікованих архівних документів і матеріалів періодичної преси доби Гетьманату, розширено коло піднятих питань з проблеми становлення місцевих органів адміністративної влади та самоврядування, спростовано деякі традиційні для історіографії твердження. Зокрема, у дисертації наголошується на залежності процесу організації адміністративної влади на місцях від вирішення питання адміністративно-територіального впорядкування Української Держави. Уперше були розглянуті основні заходи гетьманського уряду по формуванню адміністративних апаратів у губерніях, у тому числі й на приєднаних до України територіях; проаналізовано персональний склад місцевих органів влади за походженням, партійною приналежністю, професійними, освітніми, віковими, національними ознаками; висвітлені результати ревізії діяльності дум і земств; всебічно охарактеризовано хід розробки та прийняття урядом законодавства про вибори гласних земств і дум; приділено увагу передвиборчій кампанії восени 1918 р., впливу окупаційних армій і військових комендантів на процес становлення місцевих органів влади. Подальшої розробки дістали проблеми кадрової політики Гетьманату. Взаємовідносини органів самоврядування з виконавчою владою висвітлюються через аналіз причинно-наслідкових зв’язків цього процесу і значної кількості фактичного матеріалу, подається мотивація необхідності та правомірності реформаторського курсу уряду П.Скоропадського щодо земств і дум. Хронологічні рамки дослідження (квітень-грудень 1918 р.) обумовлені часом існування Української Держави, коли нагальна проблема доби визвольних змагань українського народу - реформування місцевих органів влади та самоврядування - набула свого логічного розв’язання і мала реальні позитивні наслідки. Територіальні рамки дослідження визначаються межами існування української державності в 1918 р. й охоплюють Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Харківську, Херсонську, Чернігівську губернії, приєднані у відповідності до Брест-Литовського мирного договору, за етнографічними та стратегічними мотивами повіти Курської, Воронезької, Мінської, Гродненської губерній, Холмщину та Підляшшя, Кримський півострів. 14 серпня 2009
Актуальність проблеми удосконалення законодавства у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності обумовлена необхідністю реалізації завдання подолання кризових явищ у вітчизняній економіці та її інтеграції у світовий ринок для набуття Україною статусу повноправного члена світового співтовариства. Сучасний розвиток світового товарного ринку свідчить про можливість створення нових конкурентноздатних видів продукції лише за умови впровадження у виробництво об’єктів інтелектуальної власності, в тому числі промислових зразків. Однак значні капіталовкладення підприємця на інноваційну діяльність можливі за умови існування розвинутої ефективної системи правової охорони об’єктів інтелектуальної власності. На сьогоднішній день у світі існує вже розвинутий міжнародний ринок патентів та ліцензій, в той же час для розвитку національного ринку у цій сфері, який знаходиться на початковій стадії формування, необхідним є саме вдосконалення законодавства з приводу охорони об’єктів інтелектуальної власності. 19 липня 2009
сучасних умовах загострення екологічної кризи, яка головним чином обумовлена прискоренням розвитку науково-технічного прогресу, суттєво зросла у світі увага до техногенних та інших катастроф глобальних і великих масштабів.* Такі природні та техногенні катаклізми характеризуються вкрай негативними медико-соціальними наслідками, зокрема безпосереднім масовим ураженням населення та виникненням довготривалого реального ризику для його здоров'я. Такий прикладний аспект техногенних та інших катастроф великих масштабів варто доповнити власне екологічними наслідками, що теж формують великий спектр медико-соціальних проблем (В.П. Вахов, И.В. Колос, 1997; Meny I.P., 1996; Meueenbelt J., 1996). За даними В.В. Дурдинця (2000), в Україні тільки протягом 1999 року зареєстровано 1725 надзвичайних ситуацій, в тому числі 13,5% природного та 28,5% техногенного характеру, більшість з яких мала значні негативні екологічні наслідки. Соціально-гігієнічні аспекти вирішення таких проблем, що супроводжують техногенні чи природні стихійні лиха, були і залишаються найбільш вагомими в усьому комплексі медико-соціальних заходів по ліквідації наслідків згаданих аварій. На жаль, сучасна медична наука та практика позбавлені досконалих науково обгрунтованих моделей ефективного вирішення медико-соціальних проблем, що супроводжують надзвичайні ситуації, зокрема і такі, які сформовані екологічними наслідками катастроф у великих містах (В.И. Кожехарь, 1991; С.Ф. Гончаров, Л.Г. Костомаров, 1997; О.Г. Шекера, 1996; Leunard R., 1993). Йдеться й про те, що техногенні та природні катастрофи, які виникають у мегаполісах, вимагають організаційних, лікувально-діагностичних, санітарно-епідеміологічних втручань на найбільш ранніх стадіях ліквідації наслідків згаданих катастроф. Але тільки алгоритми дії медичних служб по застосуванню своєчасно напрацьованих медико-соціальних технологій можуть зробити останні досить ефективними. Екологічні катастрофи у великих містах, що спричинені техногенними факторами чи природними катаклізмами, мають свої особливості, які можна спрогнозувати на основі попередніх досліджень та аналітичного узагальнення практичного досвіду ліквідації медико-соціальних наслідків таких аварій. Аналіз світового науково-документального потоку останніх років з проблем ліквідації медико-соціальних наслідків техногенних та природних катастроф свідчить про дефіцит таких повідомлень, має місце недостатнє уявлення щодо застосування ефективних технологій ліквідації згаданих наслідків, які були б побудовані на системному підході, з урахуванням існуючої інфраструктури мережі медичних закладів, їх матеріально-технічного та методичного забезпечення, фінансових ресурсів, кадрового потенціалу тощо. З цього приводу виключенням може бути аварія на Чорнобильській АЕС та ліквідація її наслідків, але тут ми маємо справу з унікальною техногенною катастрофою, яка визначила власну систему ліквідації наслідків. Таким чином, з урахуванням передбачуваного збільшення кількості техногенних екологічних катастроф у великих містах, всупереч поширеному антропоекологічному песимізму, який не має обгрунтованих доказів, наукові пошуки у напрямку розробки функціонування моделей вирішення медико-соціальних проблем, як наслідків екологічних аварій, є своєчасними і невідкладними. За великим рахунком, вітчизняна медицина катастроф, що сформувалась в країні у 1997 p., поряд з іншим, потребує сьогодні для ефективного функціонування, насамперед, створення науково обгрунтованої та апробованої системи ліквідації медико-соціальних наслідків екологічних катастроф у великих містах. Саме відсутність такої системи та необхідність розробки її функціонуючої моделі обумовили актуальність даного дослідження, його мету і завдання. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконані у загальному комплексі галузевих науково-дослідних робіт з проблеми "Медицина катастроф", а саме: НДР "Наукове обгрунтування та розробка нормативів, стандартів та критеріїв державної служби медицини катастроф" № держреєстрації 0197V014442; НДР "Розробити нові сучасні технології, методику та засоби надання невідкладної допомоги постраждалим внаслідок аварій та катастроф" № держреєстрації 0197V014439. Мета дослідження: розробити науково обгрунтовану систему ліквідації медико-соціальних наслідків екологічних катастроф природного та техногенного генезу в умовах великого міста. Завдання дослідження, що обумовлені поставленою метою, передбачали: - провести аналіз світового документального інформаційного потоку щодо сучасного уявлення про катастрофи, їх види, причини виникнення, наслідки та існуючі системи ліквідації останніх; - дослідити на принципі системного підходу наслідки аварії на Диканівських очисних спорудах (м. Харків) та розробити науково обгрунтовану концепцію оцінки екологічних та медико-соціальних проблем аварії; - вивчити стан медико-санітарного забезпечення населення в умовах екологічної катастрофи; - науково обгрунтувати систему управління медико-санітарною допомогою населенню великого міста в умовах екологічної катастрофи, зокрема розробити модель управління епідеміологічною ситуацією; - розробити та апробувати алгоритм профілактичного напрямку ліквідації медико-соціальних наслідків екологічної катастрофи в умовах мегаполісу; - впровадити в галузі спектр запропонованих технологій ліквідації медико-соціальних наслідків екологічної катастрофи в м. Харкові (Диканівська аварія) та вивчити ефективність застосування таких технологій. 19 липня 2009
Перехід України від планово-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової економіки викликав істотні зміни у всіх сферах громадського життя. В умовах відмови від адміністративно-командної системи управління економікою, усунення жорсткого централізованого планування, стимулювання і регулювання діяльності підприємців зростає роль реклами. Реклама є складним і суперечливим поняттям і має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, її вплив на економіку є сприятливим, оскільки вона сприяє росту економіки, капіталовкладень і числа робочих місць, підтримує конкуренцію, а також інформує споживачів і розширює ринки для нових товарів. З іншого боку, вона призводить до виснаження ресурсів, монополізації, може створювати бар'єри для вступу на ринок, протидіяти конкуренції, у чому виявляються негативні властивості реклами. Настільки ж суперечливим є її вплив на споживачів. Забезпечуючи споживачів інформацією, будучи засобом контролю за якістю товарів, сприяючи збільшенню, підтримці або стабілізації попиту і забезпечуючи стимули для підвищення рівня життя, реклама в той же час нерідко подає непотрібну, марну інформацію або таку, що вводить в оману. Особливо істотним є значення реклами в сфері економіки, оскільки вона сприяє зростанню виробництва, підтримує конкуренцію, розширює ринки збуту, стимулює створення нових, більш вдосконалених виробів, забезпечує споживачам більш широкий вибір, стримує ціни і сприяє розвитку конкуренції. Перехід до ринкової економіки в Україні призвів не тільки до значного зростання ролі комерційної реклами, але й одночасно до необхідності правового регулювання рекламної діяльності, без якого така діяльність, не обмежена правовими та етичними нормами, здатна не стільки принести користь підприємництву, скільки шкоду суспільним та державним інтересам і правам споживачів. Правове регулювання реклами націлене на запобігання і припинення недобросовісної реклами, що здатна нанести шкоду як майновим, так і немайновим правам громадян і юридичних осіб, суспільним інтересам. Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України "Про рекламу". Закон України "Про рекламу", незважаючи на його загальну позитивну оцінку, комплексний характер, не регулює деякі аспекти рекламної діяльності. Правове регулювання рекламної діяльності має значні прогалини, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це викликає необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон "Про рекламу", а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах і актах саморегулівних організацій у сфері рекламної діяльності. Важливість удосконалювання правового регулювання рекламної діяльності в процесі трансформації України до соціально-орієнтованої ринкової економіки з урахуванням перспектив її розвитку та розширення сфери ринкових відносин обумовлює актуальність теми дослідження. Ступінь наукової розробленості теми. Ступінь наукової розробленості теоретичних і практичних питань правового регулювання комерційної реклами в Україні є досить низким. Проблеми реклами і деякі аспекти її регулювання були предметом окремих досліджень вчених-економістів і юристів. Слід зазначити такі роботи в сфері реклами закордонних економістів: Бове Кортленд Л., Аренс Уилльям Ф. Современная реклама (1995); Сендидж Ч.Г., Фрайбургер В., Ротцолл К. Реклама: Теория и практика (1989); Дейян А. Реклама (1993). Проблеми рекламної діяльності досліджувались у роботах учених-економістів та юристів України і Росії: І.М.Волкова, Ю. Вольдмана, В.Л. Музиканта, І.Я. Рожкова, Р.Титова, Л.К. Терещенко, К.Ю. Тотьєва. Однако ці проблеми аналізувались переважно з економічної точки зору, без урахування їх юридичних аспектів або з незначним їх дослідженням. Безпосередньо проблеми правового регулювання комерційної реклами в Україні майже не знайшли освітлення в науковій літературі. Предметом фундаментальних монографічних досліджень в Україні проблеми правового регулювання комерційної реклами не були, що підтверджує необхідність їх аналізу з метою розробки пропозицій щодо удосконалення законодавства України про рекламу і практики його застосування. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу правового регулювання рекламної діяльності в Україні розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства України про комерційну рекламу і практики його застосування. Для досягнення цієї мети вважалось за необхідне вирішення наступних завдань: аналіз нормативної бази рекламної діяльності в Україні, поняття комерційної реклами та її ідентифікації; правового регулювання відносин учасників рекламної діяльності; загальних обмежень щодо реклами; спеціальних вимог до окремих видів реклами; особливостей законодавчих вимог до рекламування деяких видів продукції. Завданнями дослідження також був аналіз державного регулювання і саморегулювання реклами, недобросовісної реклами та санкцій за порушення законодавства про рекламу. Об'єктом дисертаційного дослідження є комерційна реклама як об'єкт права, а також правові аспекти забезпечення суспільних інтересів та захисту прав суб'єктів підприємництва і споживачів у сфері комерційної реклами. Предметом дослідження є правове регулювання комерційної реклами. Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження. У роботі використовувались такі наукові методи, як історико-правовий, логічний, а також метод порівняльного правознавства. У дисертації широко використовується в порядку порівняльного аналізу законодавство ЄС з урахуванням тенденції гармонізації законодавства України і Європейського Союзу. Використано також законодавство країн, що мають розвинуту ринкову економіку, де рекламне законодавство існує десятиліттями (Великобританії, Іспанії, Німеччини, США, Франції), та тих, що здійснюють перехід до ринкової економіки (наприклад, Китаю, Росії). Це є необхідним, оскільки сучасна реклама виходить за національні рамки, багато в чому набуває міжнародного та транснаціонального характеру, так само як і розвиваються інтегруючі зв'язки у рекламній діяльності в усьому світі. 19 липня 2009
Успішність реформування економіки не в останню чергу залежить від її насичення інвестиційними коштами. Аналіз інвестиційного процесу в України свідчить, що держава сьогодні практично не виконує функцій по розширеному відтворенню виробничих ресурсів підприємств. Україні на її сьогоднішньому етапі розвитку на закордонні інвестиції слід розраховувати дуже обмежено і ставитися до них дуже обережно. Очевидною є необхідність пошуку інвестиційних ресурсів в межах країни. Вони є у вітчизняного інвестора, але відсутній механізм їх залучення і ефективного використання. Діюча правова система не стимулює інвестиційний процес, податкове законодавство робить легітимні інвестиції невигідними. Внаслідок цього власники більш менш значних капіталів знаходять шляхи їх прибуткового використання в середовищі "тіньової" економіки; власники ж невеликих за обсягом накопичень практично не мають можливостей для їх використання. Розробка методів залучення національних за походженням та локалізацією коштів до української економічної системи є першочерговим завданням як для законодавців, так і для виконавчої влади. Як показує світовий досвід, одним з найефективніших заходів для пожвавлення інвестиційного процесу, розвитку ринку цінних паперів як елементу ринку капіталів є сприяння розбудові системи інститутів спільного інвестування. Актуальність дослідження полягає також на тому, що українські інвестиційні фонди та компанії, виконавши свої функції в процесі реалізації державних програм масової приватизації з використанням приватизаційних паперів, сьогодні залишились в умовах правового та інвестиційного вакууму. Інститути, які створені для акумуляції капіталів приватних інвесторів та здійснення надзвичайно важливих для вітчизняного народного господарства інвестицій, практично ізольовані від потенційних інвесторів і значно обмежені у можливостях інвестування. Це зумовлюється як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Об'єктивні чинники це, насамперед, неможливість ефективного та прибуткового інвестування в умовах нестабільної економіки, на тлі інфляційних процесів, стагнації у виробництві, недорозвиненості фінансового (в тому числі фондового) ринку. Негативний вплив цих факторів не може бути усунутий без радикальних заходів щодо оздоровлення економіки. Значних зусиль вимагає й усунення суб'єктивних чинників - тобто розробка нового законодавства в галузі інвестицій, прийняття нормативних актів щодо захисту прав інвесторів, реалізація розумної податкової політики. Сьогодні в Україні існує велика кількість інвестиційних фондів та компаній, які мають необхідні для здійснення спільного інвестування професійно-кадрові ресурси, засоби виробництва, досвід, накопичений в процесі приватизації державного майна. Завдання законодавців полягає в малому - створити умови, які б зробили акумулювання капіталу і його інвестування прибутковим. Але українська практика пропонує багато прикладів розробки та затвердження таких правових актів, які не відповідають інтересам суспільства або не діють в реальних умовах. Прийняттю законодавства щодо спільного інвестування, теорія якого практично не розроблена в Україні, повинна передувати робота по вивченню досвіду провідних країн світу в сфері функціонування інвестиційних фондів та компаній, вітчизняного досвіду в період приватизації, його творча обробка з метою створення діючої та найбільш ефективної системи законодавчого регулювання функціонування інститутів спільного інвестування. Вивчення стану наукової розробки проблем удосконалення законодавчої і нормативної бази створення та діяльності інститутів спільного інвестування в умовах переходу до нового правового простору продемонструвало, що на сучасному етапі спеціального дослідження з цих проблем не проводилось. Науковий та дослідний матеріал обмежений. Окремі аспекти з вказаної проблематики досліджувались такими авторами: Галенко Т.В, Дороніна М.С., Лєонов Д.А., Нагребельний В.П., Назарчук І.Р., Пересада А.А, Радкевич О.Д., Смірнова О.О., Омельченко А.В., Федоренко А.В., Хасан-Бек Л.М. та іншими. При цьому слід наголосити, що монографічні та дисертаційні дослідження в Україні з питань усунення фінансово-економічних проблем та подолань перешкод, які виникають в процесі діяльності інститутів спільного інвестування відсутні. Таким чином, аналіз законодавства, статистичної бази, літературних джерел дозволяє стверджувати, що для уникнення та запобігання протиправних дій з боку фінансових посередників, що мають місце на вітчизняному фондовому ринку та зменшення фінансових ризиків вкладників, необхідно визначити пріоритетні напрямки, спрямовані на удосконалення правової бази функціонування інститутів спільного інвестування в Україні. Вищеназвані аспекти і обумовили актуальність даної проблеми та необхідність її дослідження. В той же час слід відмітити, що в науковій літературі майже немає досліджень, спеціально присвячених місцю і ролі інститутів спільного інвестування на фінансових ринках. 19 липня 2009
Перехід України від планової (директивної) економіки до економіки ринкової, визнання рівності усіх форм власності, зумовили створення різноманітних за організаційно-правовими формами недержавних суб'єктів підприємницької діяльності (господарювання), перевірка бухгалтерськоï звiтностi, облiку так первинних документiв яких не може здійснюватись державними органами в рамках відомих публічно-правових видів фінансового контролю. Але необхідність проведення таких перевірок зазначених суб'єктів безумовно існує. Зацікавленими в отриманні об'єктивної інформації про результати таких перевірок є, переважною мiрою, приватнi особи (засновники, кредитори, інвестори, особи, яким належать корпоративні права), а також й органи державної податкової адміністрації. Здійснення зазначених перевірок (аудиту) покладено Законом України "Про аудиторську діяльність" на незалежних осіб - аудиторів (аудиторські фірми). При цьому аудит слід розглядати як приватно-правовий вид фінансового контролю недержавних суб'єктів підприємницької діяльності. Чинний Закон "Про аудиторську діяльність" встановлює і випадки, коли аудиторській перевірці підлягають усі суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності. Хоча в Україні багато зроблено для становлення аудиторства, слід відзначити, що чинний Закон України "Про аудиторську діяльність" потребує суттєвого удосконалення. Для цього необхідно вирішити цілу низку питань. Найбільш важливими серед них є питання про поняття, види та юридичну природу аудиторської діяльності, суттєві ознаки аудиту як приватно-правового виду фінансового контролю суб'єктів господарювання, межі обов'язкового аудиту, співвідношення норм законодавства України, що регулює аудиторську діяльність, і національних нормативів аудиту. Більш детальнiшої регламентації потребують договори, що укладаються при здійсненні аудиторської діяльності. Вирішення зазначених питань, має особливе значення у зв'язку з проведенням нової кодифікації цивільного законодавства. В національній юридичній літературі рівень наукової розробки цивільно-правових питань здійснення аудиторської діяльності не можна визнати як достатній. В Україні існує єдине дисертаційне дослідження "Договори на проведення аудиту", виконане у 1997 р. Р.Ю. Ханик-Посполітак, в якому вперше у юридичній науці України ретельно розглянуте значне коло питань, пов'язаних з аудитом. І хоча інколи питання, що розглядаються в цій дисертації, перегукуються з питаннями, розглянутими в дисертації Р.Ю. Ханик-Посполітак, є певна відмінність як у висновках, так і у засобах їх доведення. Саме зазначеними чинниками і пояснюється актуальність теми дисертації.
Предмет і об'єкт дослідження
Предметом дослідження є Закон України "Про аудиторську діяльність", інші закони та нормативно-правові акти України, відповідні нормативи, затверджені Аудиторською палатою України, а також наукові джерела з питань правознавства, економіки, фінансів та бухгалтерського обліку. Об'єктом дослідження є конкретні відносини, що виникають при здійсненні аудиторської діяльності.
Мета та завдання дослідження
Метою дисертаційної роботи є дослідження аудиторської діяльності і визначення відповідно до цього необхідного і достатнього правового регулювання проведення аудиторських перевірок (аудиту) та надання аудиторських послуг на підставі цивільно-правових договорів, а також розробка пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про аудиторську діяльність та національних нормативів аудиту. Відповідно до поставленої мети завдання дисертаційного дослідження полягають у всебічному аналізі чинного законодавства про аудиторську діяльність і розкритті на цій базі питань про поняття, зміст та види аудиторської діяльності; суттєві риси аудиту як приватно-правового виду фінансового контролю; юридичну природу аудиторської діяльності; поняття і види договорів, що опосередковують аудиторську діяльність; предмет та сторони договору; права, обов'язки сторін, їх здійснення і виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання укладених договорів, а також обгрунтовані пропозиції що до удосконалення Закону України "Про аудиторську діяльність". 19 липня 2009
Актуальність теми дослідження зумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності Організації Об'єднаних Націй протягом 90-их років XX століття. Актуальність подолання гуманітарних проблем, які в сучасних військово-політичних кризах набули багатопланового, комплексного характеру, наразі диктується не тільки міркуваннями гуманності. Надзвичайні гуманітарні ситуації антропогенного походження становлять собою особливо небезпечну загрозу міжнародному миру та безпеці і справляють істотний дестабілізуючий вплив на соціально-економічне і політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів. Гуманітарним кризам постбіполярної ери притаманна динамічність, яка супроводжується масовою загибеллю і стражданнями цивільних осіб, швидкою ескалацією гуманітарних потреб і вимагає мобілізації багатомільйонних фінансових ресурсів. Спрямування цих ресурсів на задоволення потреб гуманітарної сфери відволікає кошти від інших програм і істотно послаблює потоки міжнародної допомоги на цілі розвитку. Зважаючи на це, науковий аналіз результатів гуманітарної діяльності ООН і вироблення пропозицій щодо її вдосконалення набувають надзвичайно актуального характеру у сучасних міжнародних відносинах. Необхідність проведення дослідження на визначену тему зумовлена також відсутністю у вітчизняній науці спроб узагальнення, теоретичного обґрунтування та систематизації гуманітарної діяльності ООН у контексті врегулювання конфліктів. Зв'язок дисертаційної роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відображає один із напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних організацій і дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, "Роль міжнародних організацій в розбудові України" (номер державної реєстрації - 0197U003325). Об'єктом дослідження є діяльність Організації Об'єднаних Націй, спрямована на розблокування гуманітарних криз, утворених збройними конфліктами. В тексті дисертації зустрічаються формулювання (як, наприклад, "надзвичайні ситуації"), які можуть тлумачитися також і в контексті стихійних лих. Ці формулювання слід розуміти як такі, що мають відношення лише до криз антропогенного характеру. Предметом дослідження є сукупність форм і методів здійснення гуманітарних програм ООН, еволюція концепцій Організації щодо проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів. Наукова проблема дисертаційної роботи полягає у дослідженні ролі міжнародних організацій, зокрема, ООН у подоланні кризових явищ в гостроконфліктних районах планети. Мета дослідження: на основі аналізу і узагальнення документів основних органів ООН і опублікованих матеріалів дослідити механізм формування і імплементацію підходів ООН до проблеми гуманітарно-військових криз і їх еволюцію під дією різних факторів. Ця загальна мета конкретизується в таких основних завданнях: Дослідити принципи гуманітарної діяльності Організації, гуманітарну концепцію ООН і її розвиток; Дослідити гуманітарні механізми ООН і їх еволюцію; Дослідити сукупність форм і методів гуманітарного втручання ООН у комплексі миротворчих заходів; Визначити дієвість гуманітарних програм в рамках ООН; Виявити фактори, які здійснювали негативний вплив на гуманітарну діяльність ООН у контексті підтримання і приведення до миру; Дослідити заходи ООН по мінімізації негативного соціально-економічного впливу санкцій; Проаналізувати роль гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні конфліктів; Визначити систему підходів ООН до вирішення проблеми біженців і переміщених осіб і методи їх реалізації; Розробити пропозиції щодо посилення дієвості гуманітарної діяльності ООН. 19 липня 2009
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена багатьма факторами. До найголовніших з них належить насамперед той факт, що на етапі переходу до ринкової економіки податки в Україні перетворились в головне джерело наповнення Державного бюджету. По-друге, нині стала очевидною загальна тенденція до посилення ролі держави як суб'єкта політичної влади та одночасного звуження її ролі як безпосередньо господарюючого суб'єкта. Яким чином це відобразилось на змісті правовідношення з приводу сплати громадянами податків, у науці фінансового права не досліджено. По-третє, в Україні громадянин з придатка тоталітарного суспільства і держави поступово перетворюється із становленням правової держави та громадянського суспільства в його головного суб'єкта. В актуальності обраної теми кандидатської дисертації переконує також ступінь наукової розробки проблеми дослідження. Важливі підходи та напрямки дослідження становища громадянина як суб'єкта податкових правовідносин були намічені Ю.А.Ровінським. До вивчення статусу громадянина як платника податків звертався у своїх дисертації та монографіях С.Д.Ципкін. Він же досліджував особливості правового становища громадянина як суб'єкта відносин по добро-вільних внесках населення в бюджет країни. Крім нього, вивченням правового становища платника податків займались у радянський період В.С.Запольський, Д.А.Бекерська, Г.Л.Мар'яхін, А.Х.Хезретов, Н.І.Хімічева. На зламі радянської та пострадянської епох з'явилось перше спеціальне дослідження питань громадянина як суб'єкта фінансових правовідносин - кандидатська дисертація С.Г.Пепеляєва, в якому були намічені деякі з вище окреслених проблем та зроблені перші підходи до їх розв'язання. Проте методологічні основи даного дослідження, його теоретична база та юридична практика, яка в ньому аналізувалась, були ще старими. Успішним продовженням вивчення цієї проблеми уже в умовах переходу до ринкової економіки стали кандидатська дисертація та монографія В.В.Гриценко, написані на основі узагальнення практики податкових правовідносин з участю громадян в Російській Федерації. З українських дослідників проблеми громадянина як платника податків вважаємо за необхідне виділити М.П.Кучерявенка. Різні аспекти проблеми громадянина як суб'єкта податкових правовідносин знайшли своє відображення в новітніх умовах також у кандидатських дисертаціях В.В.Безуглої, Н.В.Воротіної, Т.А.Латковської, В.І.Полюховича, В.В.Попова, М.Б.Разгільдієвої, Д.А.Смирнова, в цілому ряді спеціальних монографічних робіт. Всі зазначені нами вище, а також чимало інших праць вчених минулого та сучасних розробок науковців з проблем правової та економічної приро-ди податків з громадян послужили водночас науково-теоретичною основою нашого дисертаційного дослідження. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження відноситься до пріоритетних в галузі фінансового права. Проблема вдосконалення податкових правовідносин в цілому в умовах переходу до ринкової економіки та податкових правовідносин за участю громадян зокрема входить до планових тем Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, визначена серед основних напрямів досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України на період до 2000 року, посідає чільне місце у підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. Ця тема входить у науково-дослідну проблематику ряду кафедр юридичних факультетів та вузів України, в тому числі кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького державного університету ім.Ю.Федьковича. Предметом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу оподаткування громадян та сплати ними зборів і обов'язкових платежів у централізовані фонди державних коштів. Об'єктом дослідження в дисертаційній роботі стали норми чинного законодавства України в галузі правового регулювання сплати громадянами податків, зборів та обов'язкових платежів у централізовані фонди державних коштів, що містяться в чинній Конституції України, податкових та інших Законах України, декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", в указах Президента України, в постановах Верховної Ради України, наказах, розпорядженнях, інструкціях Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, інших органів, що на законних підставах від імені держави або за її безпосереднім дорученням здійснюють її податкову політику. Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом дисертаційної роботи. 19 липня 2009
Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Органічною частиною процесу демократизації є формування інституту місцевого самоврядування. Конституція України 1996 р. вперше відносить місцеве самоврядування до основ конституційного ладу України та визначає його як самостійну форму здійснення народом своєї влади. Конституювання територіальної громади як первинного суб'єкту місцевого самоврядування активізує глибинні процеси політичної і соціально-економічної реновації суспільства і держави, виступає об'єктивною і тому неодмінною передумовою та вагомим фактором всього процесу реформування, яке відбувається в нашій країні та переслідує глобальну мету - побудову демократичної, правової та соціальної держави. Така об'єктивація викликана тим, що, по-перше, в місцеве самоврядування залучені всі громадяни України, які виступають в ньому як жителі певних адміністративно-територіальних одиниць, а, по-друге, всі реформи, які здійснюються в Україні, - політична, економічна тощо - або безпосередньо здійснюються на місцях, або мають вихід на локальний рівень. Таким чином, місцеве самоврядування, відображаючи політичні, географічні, соціально-економічні, національно-культурні та інші особливості різних територіальних одиниць, сприяє набуттю ними своєї індивідуальності, посилює відчуття належності людини до певної територіальної громади, має стратегічне значення в процесі соціальної інтеграції та політичної мобілізації суспільства. Становлення ефективного місцевого самоврядування в Україні значною мірою стримується як внаслідок об'єктивних факторів (наприклад, слабкої фінансово-економічної бази), так і суб'єктивних причин, як-то наявність суперечливих, а часом і діаметрально протилежних підходів до розуміння справжньої природи, функцій та завдань місцевого самоврядування. Тому, у зв'язку з новизною інституту місцевого самоврядування для конституційно-правового механізму здійснення публічної влади в Україні, в теперішній час виникає необхідність у детальному науковому розробленні питань природи, основ, принципів організації та діяльності системи місцевого самоврядування. Особливої уваги в процесі становлення вітчизняної теорії місцевого самоврядування набувають питання місця та ролі територіальної громади в системі місцевого самоврядування. Незважаючи на те, що питання про особливу роль цих спільностей у реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування в юридичній літературі не викликає сумніву, проблеми конституційно-правового статусу територіальних громад, а особливо такого його елементу як їх функції - є майже не дослідженими. Функції територіальних громад зумовлені природою локальної демократії, її принципами, цілями і завданнями, реалізувати які прагне місцеве самоврядування. Однак в науці конституційного права фактично відсутні фундаментальні дослідження з даної проблеми, що певною мірою сповільнює реалізацію законодавства про місцеве самоврядування. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена до того ж комплексним характером місцевого самоврядування як правового інституту, який складається з норм різних галузей національного законодавства, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з організацією і функціонуванням місцевого самоврядування, а саме: конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного тощо. Така особливість правової регламентації діяльності територіальних громад і обраних ними органів, вимагає досягнення оптимального співвідношення і єдиної концептуальної спрямованості цих норм. У зв'язку з цим особливого значення набуває розроблення теоретичних засад функціонування територіальних громад в ординарних та екстраординарних режимах, що мають бути вихідними для галузевих науково-юридичних досліджень цієї проблематики. Заслуговує на увагу й зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Ратифікація 15 липня 1997 р. Верховною Радою України Європейської Хартії про місцеве самоврядування, яка закріплює фундаментальні принципи організації і функціонування місцевого самоврядування, зобов'язує Україну приєднатися до міжнародних стандартів муніципальної демократії. Саме тому дослідження теоретичних засад функціонування територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування в Україні є актуальним напрямком сучасної правової науки. 19 липня 2009
Ідея прав і свобод людини завжди висувалась на авансцену політичної боротьби за загальнодемократичні перетворення. Прийняття ООН у 1948 р. Загальної декларації прав людини, а в наступні роки таких документів, як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі (1975р.), Документ Копенгагенської наради - конференції по людському виміру СБСЄ (1990 р.), Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950р.) та інших, прийнятих світовим товариством, забезпечили початок якісно нового етапу в розвитку міжнародних норм і відносин у сфері реалізації прав людини і громадянина. Треба визначити, що права людини - це невід'ємний атрибут людини як особистості, який не залежить від ознак раси, національності, кольору шкіри, статі, походження, переконань, майнового стану, місця проживання або інших ознак. Закріплення в Конституції України положень про те, що людина, її життя і здоров¢я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вимагають подальшого розвитку норм про правовий статус громадянина. Формування правової держави неможливе без надійного правового захисту кожної особи, забезпечення прав і свобод громадянина. Громадяни - найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин, оскільки переважна більшість прав і свобод людини і громадянина реалізується у сфері виконавчої влади, через систему управлінських відносин. Проголошені в Конституції України права і свободи громадянина на недоторканість, власність, інформацію, рівність доступу до державної служби, участь в управлінні державними справами, право збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, оскаржувати в суді рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб не можуть бути ефективно реалізовані без визначення адміністративно-правового статусу громадян. Це стосується і конституційних обов'язків громадян. Адміністративно-правовий статус громадян є складовою частиною їх загального статусу, встановленого Конституцією України та чинним законодавством. Якщо положення Конституції України щодо правового статусу громадянина наблизилися до міжнародно визнаної моделі правового статусу людини і громадянина у демократичній, соціальній, правовій державі, то стосовно адміністративно-правового становища громадян в Україні аналогічного наближення в повній мірі ще не відбулося. Оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян вимагає не тільки визнання і закріплення в законі природних (невід'ємних) та суб¢єктивних прав і свобод особи, а й створення необхідного реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Саме механізм реалізації та захисту прав і свобод громадян опосередковується переважно нормами адміністративного права. Вирішення проблеми адміністративно-правового статусу громадян полягає також у визначенні меж втручання органів виконавчої влади в життєдіяльність особистості, у встановленні меж інтересів особи і публічних інтересів (громадських та державних), що передбачає певні обмеження прав і свобод громадян. Саме при цьому необхідно передбачити юридичні гарантії забезпечення реалізації та охорони прав і свобод особистості. Проблема забезпечення прав і свобод громадян у сфері державного управління набуває важливого значення, оскільки засади пріоритетності прав і свобод людини і громадянина сприяють запровадженню принципово нового типу взаємовідносин між громадянами і органами виконавчої влади, такого, за яким кожній людині було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання і захист належних їй прав і свобод. Як об'єкт державно-управлінського впливу громадянин у той же час повинен стати рівноправним учасником відносин з державою, наділеним комплексом забезпечених законом прав і свобод. Роль держави в цьому проявляіться у забезпеченні реалізаціі головних принципів і напрямів іі діяльності, що прямо чи опосередковано впливають на формування та реалізацію правового статусу особи. У взаємовідносинах громадян з органами виконавчої влади останні наділені владними повноваженнями. Але в будь-якому разі громадяни мають право, що теж носить характер владної вимоги, - право вимагати забезпечення реалізації своїх прав, свобод і обов'язків та дотримання при цьому принципів законності. Викладене свідчить про актуальність проблеми і необхідність широких узагальнень теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обгрунтування на цій підставі способів вирішення проблем правового статусу громадянина у сфері виконавчої влади. Наведеними обставинами і обумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження. 19 липня 2009
Динамічний розвиток європейської інтеграції, яка здійснюється в рамках Європейського Союзу, призводить до поступового охоплення інтеграційними процесами у політичній, економічний, правовій та інших сферах країн, розташованих поряд зі Спільним ринком. З багатьма з них ЄС будує особливі відносини, що на практиці створює навколо Співтовариства периферійну інтеграційну зону, до якої входять ці країни. Наприкінці 90-х років почався процес формування інтеграційних стосунків між ЄС та країнами Середземномор'я, відносини з якими мають для ЄС стратегічне значення. Разом з ЄС країни Середземномор'я входять до створюваної євро-середземноморської зони вільної торгівлі. Вона являє собою нову форму співпраці ЄС з країнами не членами цього об'єднання. Правовий механізм співробітництва ЄС з країнами Середземномор'я базується на нових підходах відносно характеру стосунків з країнами цього регіону в рамках нової середземноморської політики ЄС, проголошеної на рубежі 90-х років. Її інструментами стали додаткова фінансова допомога країнам середземномор'я та регіональна децентралізація партнерських стосунків, враховуючи рівень економічного розвитку кожної з них країн. Актуальність дисертації полягає у дослідженні основних напрямків та правових форм співпраці ЄС з країнами Середземномор'я, які віддзеркалюють нові тенденції у розбудові відносин між Євросоюзом та прикордонними державами. Досвід такого співробітництва має велике практичне значення для України, яка поступово залучається до процесів європейської інтеграції і стратегічною метою якої є набуття повного членства в Європейському Союзі. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно загальним планом науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Правові основи і механізм забезпечення суверенітету України" (номер державної реєстрації - 97132). Мета та основні завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правових аспектів співробітництва ЄС із країнами Середземномор'я та правових механізмів його реалізації в конкретних сферах співпраці. Відповідно до цього в дисертації головна увага зосереджена на вирішенні таких основних завдань: - розкрити особливості міжнародної правосуб'єктності ЄС у контексті здійснення Співтовариством зовнішніх відносин; - вивчити правові механізми співпраці ЄС із третіми країнами і міжнародними організаціями на основі аналізу відповідних міжнародних договорів, виявлення тенденцій розвитку цих механізмів співробітництва; - дати оцінку ефективності застосування ЄС різноманітних форм співробітництва з різними групами держав; - дослідити генезис співробітництва між ЄС і країнами Середземномор'я; - висвітлити основні напрямки загальної стратегії ЄС щодо країн Середземномор'я; - розглянути правові форми реалізації співробітництва ЄС з країнами Середземномор"я в сфері економіки, фінансів, соціальній, культурній та гуманітарній; - здійснити порівняльний аналіз договірних відносин ЄС з країнами Середземномор'я, України з ЄС і розробити пропозицій щодо вдосконалення правової бази, перспективних напрямків співробітництва між ЄС і Україною. Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародна співпраця між ЄС і країнами Середземномор'я, процедури і механізми в сфері співробітництва. Предметом дисертаційного дослідження є правові норми, які регулюють співробітництво ЄС з країнами Середземномор'я. Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну та науково-теоретичну основу дисертації складають базові положення теорії міжнародного права. Використовувались також формально-правовий, історичний, порівняльний, логічний та інші методи дослідження, за допомогою яких було досліджено проблему в її різних аспектах. У дисертаційному дослідженні використовувалися праці українських та вчених-юристів інших країн. DNN.SU Дослідження новоі науки |
Користувач
Популярне
Партнеры
Лічильники
|
Просмотров:
Автор: 
Восстановление пароля