Завантаження. Будь ласка, почекайте...
|
Навігація
Наше опитування
Які інформаційні топіки, по-вашому, недостатньо висвітлені в мережі Internet?
Друзья
Со склада по оптовым ценам шины автодиски
| Пошук
5 серпня 2009
Одним з ключових, центральних завдань на шляху розбудови нашої держави є гуманізація соціальних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, нової моралі, якісно інших принципів поведінки та підходів до діяльності людей. Сьогодні доводиться спостерігати не просто відставання розвитку суспільної свідомості від потреб часу, а в певній мірі і деградацію мораль¬¬ності. Це безпосередньо впливає на якість підготовки офіцерських кадрів у системі вищої військової освіти, яка, незважаючи на певні успіхи, в цілому перебуває у кризовому стані. Курс, який взято керівництвом України на реформування силових структур, потребує відповідної реформи і військової освіти. Розв’язання цього завдання значною мірою залежить від діяльності кафедральних колективів ввузів. Саме через професорсько-викладацький склад реалізується державна політика в галузі освіти та виховання у Збройних Силах та відповідних військових формуваннях. Викладачі забезпечують якість підготовки та виховання випускників, на яких у недалекому майбутньому лежатиме відповідальність за надійний захист Батьківщини. Актуальність теми. Основною функцією кафедрального колективу ввузу є формування у слухачів наукового світогляду, патріотизму, високих морально-бойових якостей, готовності до захисту держави та інтересів народу. Важливою умовою реалізації цієї функції є наявність моральних взаємовідносин на кафедрах. Лише педагогічні колективи, що характеризуються високим рівнем моральних взаємовідносин, можуть готувати та виховувати національні офіцерські кадри з необхідними моральними якостями. Проте на взаємовідносини у кафедральних колективах ввузів, як і на інші суспільні явища, негативно впливають кризовий стан економіки та загальне падіння моралі у суспільстві. Як показали дослідження, на більшості кафедр, які охоплювалися анкетуванням, було виявлено конфлікти, непорозуміння, пов’язані з невихованістю окремих керівників та викладачів, безвідповідальним ставленням до виконання функціональних обов’язків, порушенням принципу соціальної справедливості, соціальною незахищеністью і т. ін. У деяких кафедральних колективах було виявлено факти зловживання службовим становищем окремих викладачів і керівників. На думку 58 % опитаних викладачів, керівник їхніх кафедральних колективів не є справедливою і чесною людиною. Усі ці явища негативно впливають на загальний стан справ у кафедральних колективах. Під час опитування слухачів було також виявлено, що 15 % опитаних не задоволені організацією навчання, а 9 % – якістю викладання окре¬мих дисциплін. Кожен третій випускник вважає, що викладачі далекі від життя колективів курсантів та слухачів, а 28 % слухачів зазначили, що професорсько-викладацький склад окремих кафедр негативно впливає на їхній моральний стан. Як свідчить практика, успіхи у діяльності викладачів ввузів значною мірою залежать від моральних взаємовідносин на кафедрі. У колективі, де люди згуртовані, працюють сумлінно та ініціативно, де з позицій високої вимогливості та доброзичливості оцінюють свою діяльність і роботу колег, сповна виявляються і творчі здібності викладача. Відповідно зовсім іншу картину можна спостерігати на кафедрах, де відповідальність за стан справ у колективі, вимогливість до себе та інших, новаторський підхід, творчий пошук, взаємодопомога та підтримка не стали нормою повсякденної діяльності. Пошук ефективних шляхів попередження аморальних взаємовідносин у педагогічних колективах здійснювали - О. В. Барабанщиков, В. І. Вдов’юк, В. П. Давидов, А. І. Капустін, А. Д. Лазукін, В. К. Луценко, А. Н. Герасимов, П. А. Городов, С. С. Муцинов, А. Ф. Пеленьов, П. І. Пересько, А. М. Сєдов, В. Я. Слєпов, В. А. Слоніцин, Н. І. Кіряшов та ін. Військово-педагогічні аспекти цієї проблеми розглянуто у дисертаційних дослідженнях В. О. Балашова, Д. В. Іщенка, О. Д. Сафіна, М. І. Кабачинського, О. П. Корольова, Ю. В. Кокодея, Ю. В. Кудінова та ін. Проте питанням формування моральних взаємовідносин у військових колективах взагалі і у колективах кафедр зокрема приділялась увага лише частково. Складність розв’язання цього завдання полягає у тому, що моральні взає¬мовідносини у педагогічних кафедральних колективах ввузів характе¬р謬зуються рядом суттєвих особливостей, а саме: недостатньо продума¬ною регламентацією цих взаємовідносин статутами та наказами; ком¬плеꬬтуванням кафедрального колективу; недосконалою системою атес¬тації військових педагогів; різнорідністю професорсько-викладацького складу кафедри; чітко вираже¬ною спрямованістю на підготовку нової генерації офіцерських кадрів, які відповідають рівню державних стандартів. Аналіз практичної діяльності керівників кафедральних колективів свідчить, що у роботі з формування моральних взаємовідносин мають місце такі суттєві недоліки, як відсутність на кафедрах ввузів чіткої системи формування цих взаємовідносин; недооцінка ролі та місця моральних взаємовідносин серед педагогів і керівників кафедральних колективів; слабка керованість цим процесом з боку посадових осіб; нерозвиненість потреб і вмінь у керівників та викладачів кафедри вста¬но⬬лювати і підтримувати моральні взаємовідносини. Багато в чому ці недоліки зумовлені тим, що військово-педагогічна наука не забезпечила ще повною мірою наукове розв’язання зазначеної проблеми; педагогічна практика не отримала дійових рекомендацій з формування моральних взаємовідносин; до цього часу неповною мірою використовується механізм стимулювання управлінської діяльності керівників кафедр. Недостатня розробленість цих питань, необхідність підвищення ефективності процесу формування моральних взаємовідносин у кафедральних колективах вузів і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно плану науково-практичної діяльності Прикордонних військ України у рамках науково-дослідної роботи № 296-0010 “Дослідження проблеми регулювання взаємовідносин між військово¬службовцями у підрозділах та частинах Прикордонних військ України”. 5 серпня 2009
В умовах реформування внутрішніх військ МВС України і змін, що відбуваються в нашому суспільстві, все більшого значення набуває поліпшення якості підготовки слухачів вищих військових навчальних закладів до управлінської діяльності. Це обумовлено такими обставинами. По-перше, на сучасному етапі реформування внутрішніх військ управлінська функція офіцерського складу загалом і особливо його керівної ланки стає важливим чинником подальшої успішної професійної діяльності. Це обумовлено зміною пріоритетів у вирішенні службово-бойових завдань, оптимізацією структури військ, розширенням службово-бойової діяльності, оснащенням військ сучасними технічними засобами управління. По-друге, зміни воєнно-політичної обстановки у світі, а також соціально-економічні негаразди в Україні, криміналізація суспільства, високий рівень корумпованості різних ешелонів державної влади, загальний занепад духовних і моральних цінностей людини на тлі економічної кризи. На рівні державних органів влади зроблено висновок про те, що назріла нагальна потреба у подальшому вдосконаленні законодавства, посилення боротьби зі злочинністю, зокрема організованою. У відповідності до цього було переглянуто доктрину військового будівництва, функції і завдання внутрішніх військ МВС України, порядок їх комплектування. Умови виконання поставлених перед внутрішніми військами завдань значно ускладнились. Суттєво знизились якісні характеристики контингенту молоді, яка призивається у війська. В силу скорочення і значної недоукомплектованості військ офіцерами, прапорщиками і солдатами досить відчутно зросло службове навантаження на всі категорії військовослужбовців і особливо на офіцерський керівний склад. На даний час діяльність військових частин (підрозділів) значно ускладнилась, а умови функціонування міняються так стрімко, що існуючі рівні і стандарти управлінської підготовки випускників військових навчальних закладів вже не гарантують забезпечення вимог суб’єктів управління. Таке положення підтверджується висновками як управлінської теорії, так і військової практики. Аналіз відзивів на випускників вищих військових навчальних закладів 1996-1999 років свідчить про те, що їх підготовці були притаманні такі недоліки: нерівномірність засвоєння знань, навиків і вмінь у здійсненні різних управлінських функцій, коли при відносному благополуччі в прийнятті рішень і плануванні залишають бажати кращого знання, навики і вміння в організаторській роботі щодо виконання прийнятих рішень, у керівництві підлеглими при виконанні поставлених завдань; недостатні знання теоретичних основ управління; низький рівень розвитку системного мислення, готовності до керівництва військовими колективами в нестандартних ситуаціях і при значному погіршенні якості призовного контингенту. По-третє, в умовах реформування суспільства загалом і внутрішніх військ зокрема набагато зросло значення людського фактору в управлінні взагалі, а у військовій галузі особливо. Внутрішні війська в цілому і офіцери зокрема не можуть здійснювати і виконувати покладені на них завдання без усвідомлення і прийняття державних цілей та ідеалів. По-четверте, обмеженість ресурсів і засобів, що виділяються на даному етапі внутрішнім військам МВС України, труднощі з фінансуванням і всебічним забезпеченням, створюють нові проблеми в управлінській діяльності офіцерів - випускників вищих військових навчальних закладів. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що стан управлінської підготовки слухачів вищих військових навчальних закладів не в повній мірі відповідає сучасним вимогам. Недостатньо повно і чітко визначено мету і завдання цього виду підготовки слухачів, її зміст, форми і методи реалізації, рівні і критерії управлінської підготовки випускника вищого військового навчального закладу. Це істотно знижує ефективність управлінської підготовки офіцерів. Тому завдання щодо її вдосконалення мають особливе значення для військово-педагогічної практики. Окремі питання, пов’язані з підготовкою слухачів вищих військових навчальних закладів до управлінської діяльності, знайшли відображення в дослідженнях і публікаціях військових психологів і педагогів, представників інших наук. Вивчаються проблеми, пов’язані з розкриттям якостей, якими має володіти керівник військового колективу. Військовими вченими розглядаються різні аспекти формування культури і етики управлінської діяльності, їх змісту і структури. Питання, пов’язані з підготовкою слухачів вищих військових навчальних закладів і курсантів військових інститутів до управлінської діяльності, знайшли відображення в роботах військових педагогів і психологів: О. В. Барабанщикова, М. С. Кравчуна, М. С. Новожилова, Н. А. Бойченка, Д. В. Іщенка, Е. Н. Короткова, О. Д. Сафіна, О. П. Корольова та інших. Цікаві підходи до проблеми формування особистості і організації діяльності офіцера-управлінця простежуються в роботах М. І. Д’яченко, Л. Є. Мерзляка, Є. Ф. Осипенкова. Значний внесок в розробку основних понять, таких як “керівництво педагогічним процесом”, “керівництво навчально-виховною роботою”, “педагогічне управління”, внесли педагоги і психологи С. І. Архангельський, А. П. Верхола, І. А. Зязюн, В. К. Майборода. Останнім часом в періодичних виданнях з’явилися публікації, в яких гостро ставляться питання про вдосконалення управлінської підготовки військових кадрів у вищих військово-навчальних закладах. Але комплексне дослідження підготовки слухачів вищих військових навчальних закладів до управлінської діяльності як педагогічного процесу в світлі нових вимог і змін, що сталися, не проводилось. Ці обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до плану наукової роботи в Прикордонних військах України (НДР № 200-2302 І). Мета дослідження: на основі історичного і педагогічного аналізу навчально-виховного процесу виявити й обґрунтувати основні шляхи і педагогічні умови підвищення рівня підготовки слухачів військових навчальних закладів до управлінської діяльності. 5 серпня 2009
Сьогодні очевидним є те, що на фоні традиційних для вітчизняної психології теоретичних побудов і академічно суворих фундаментальних досліджень можна простежити нову тенденцію - активізацію спроб надати практичної спрямованості усьому накопиченому раніше багажу теоретичних концепцій і експериментальних фактів, а також асимілювати досвід закордонних шкіл і напрямків. Однією з інтенсивних форм навчання, що одержали останнім часом у вітчизняній психології визнання і поширення, є соціально-психологічний тренінг (СПТ). Його широко застосовують у професійній підготовці управлінських кадрів, педагогів, політичних діячів, тренерів та ін., зокрема, для підвищення компетентності у сфері спілкування. Результативність СПТ у вирішенні завдань підготовки до спілкування було показано в роботах Н.М. Богомолової, О.Ф. Бондаренка, Ю.М. Ємельянова, Ю.М.Жукова, Г.А. Ковальова, Л.А. Петровської, Т.С. Яценко та інших. Потреби практики у підвищенні професіоналізму управлінських кадрів висувають на перший план завдання подальшого росту їхньої компетентності, у тому числі в сфері спілкування. Необхідність цього визначається задачами, що їх повинні вирішувати управлінці - керувати підлеглими. У великій кількості досліджень (А.В. Петровський [1977], Р.С. Нємов [1984], А.І. Новіков [1982], А.І.Донцов [1987], А.У. Хараш [1987], Т.С. Яценко [1989] та ін.) показано можливість через спілкування здійснювати оптимізуючий вплив на рівень розвитку групи як суб'єкта спільної діяльності. У іншому напрямку досліджень (Б.Ф. Ломов [1980]; В.А.Кольцова [1981]; О.М. Дубовська, І.М. Улановська [1987]; Й. Госковець, Й. Штикар [1987], О.Д. Сафін [1998] та ін.) показано вплив різноманітних сторін спілкування на організацію, ефективність і мотиваційну структуру спільної діяльності. Таким чином, розгляд спілкування як засобу оптимізації спільної діяльності робить актуальною задачу підвищення компетентності керівників у сфері спілкування і розробки спеціальних програм, спрямованих на розвиток відповідних знань, навичок і умінь. Актуальність цієї задачі пов'язана також із неможливістю остаточного вирішення проблеми конфліктних ситуацій у процесі трудової діяльності. Потреба ефективно впливати на взаємодію і спілкування підлеглих, контролювати і певним чином корегувати їхні контакти є додатковим чинником, що опосередковано висуває високі вимоги до рівня компетентності керівників у сфері спілкування. Потреби практики в підвищенні компетентності керівників у спілкуванні з підлеглими, з одного боку, і досвід успішного використання СПТ для вирішення цієї проблеми в інших сферах людської діяльності, з іншого, диктують необхідність розробки спеціальних програм СПТ, спрямованих на розвиток знань, навичок і умінь спілкування, а також відповідну їх корекцію. У свою чергу розвиток у вітчизняній психології теоретичних і методичних розробок щодо використання активного соціально-психологічного навчання (АСПН) як засобу підвищення компетентності керівників у спілкуванні з підлеглими і визначило наукову спрямованість цієї роботи. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження було проведено в рамках державної програми соціально-психологічної адаптації військовослужбовців та членів їх сімей, а також плану наукової діяльності ПВУ (НДР №386/74). Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - розробити програму діяльнісно-орієнтованого СПТ та обгрунтувати можливість її використання для підвищення компетентності керівників військових колективів у спілкуванні з підлеглими. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання: 1. Проаналізувати структурні елементи компетентного спілкування та їх зв'язок з професійною діяльністю керівника військового колективу. Визначити основні причини психологічних труднощів спілкування. 2. Розробити діяльнісно-орієнтовану програму СПТ для забезпечення інтенсивного розвитку знань, навичок і умінь компетентного спілкування керівників військових колективів. 3. Розробити критерії і провести апробацію методичних процедур комплексної оцінки компетентності у спілкуванні як результату впливу АСПН. Об'єкт дослідження - міжособистісне спілкування керівників військових колективів. Предмет дослідження - вплив соціально-психологічного тренінгу на зміну характеристик спілкування керівників військових колективів. Методи дослідження передбачали проведення опитувань керівників організацій і упорядкування проблемних ситуацій, експертну оцінку результатів формуючого експерименту (із контрольною групою), з точки зору впливу СПТ на характеристики спілкування з використанням сукупності діагностичних методик (репертуарного тесту Дж. Келлі, методики “словесного портрета” А.О. Бодальова, методики А.Г. Шмельова для експрес-діагностики змін когнітивної складності, методики експертної оцінки комунікативних навичок, умінь; оцінки навичок і умінь керівників щодо організації спільної діяльності). Отримані дані було піддано змістовному аналізу та статистико-математичному опрацюванню. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: 1. Розроблено програму діяльнісно-орієнтованого СПТ, спрямовану на підвищення компетентності керівників військових колективів у спілкуванні з підлеглими. 2. Розроблено та апробовано процедуру комплексної оцінки компетентності у спілкуванні як результату впливу АСПН на основі відомих методик: репертуарного тесту Дж. Келлі, методики А.Г. Шмельова для виміру когнітивної складності та методики “словесного портрета” А.О. Бодальова, а також методик: оцінки комунікативних навичок і умінь і оцінки навичок і умінь керівника щодо організації спільної діяльності. 3. Здійснено подальше вивчення та уточнення класифікації психологічних труднощів спілкування керівників та причин їх виникнення. 4. Уточнено сутність змін міжособистісного сприйняття в результаті АСПН. Практична значимість отриманих результатів. Запропонована у дисертаційному дослідженні програма діяльнісно-орієнтованого СПТ може бути реалізованою як самостійний спецкурс у військових вузах “Культура взаємовідносин в військових колективах”. Орієнтація розробленої програми на керівників військових колективів дозволяє найбільш ефективно використовувати її для підготовки слухачів випускних курсів. Теоретичні і методичні аспекти розробленої програми можуть бути основою при розробці курсу для підготовки управлінських психологів у процесі їхнього навчання технології та методиці проведення АСПН. Результати дослідження впроваджено у військових частинах ПВУ центрального підпорядкування, на що отримані акти. Особистий внесок автора. У роботі, написаній у співавторстві “Основні напрямки професійно-психологічної підготовки працівника правоохоронних органів держави (комунікативний аспект)", автору належать висвітлення методології використання активних методів навчання при формуванні у спеціалістів компетентності у професійному спілкуванні. У роботі "Переконуючий управлінський вплив і його місце в психолого-акмеологічній культурі сучасного керівника” особистий внесок автора полягає у розкритті технології ефективного впливу управлінця на персонал засобами компетентного спілкування. Апробація результатів дисертації. Окремі положення дослідження було обговорено на засіданнях кафедри практичної психології Університету внутрішніх справ (м.Харків, 1999), педагогіки і психології Національної академії Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького (1998, 2000), на Міжнародній науково-практичній конференції “Духовно-психологічні аспекти медицини майбутнього”, м. Хмельницький, 2000 р. Публікації. Основні результати дисертації опубліковано у чотирьох наукових статтях (із них дві - у співавторстві), три з яких - у спеціалізованих виданнях. 4 серпня 2009
Історичний досвід переконує нас – гарантом існування незалежності держави виступають її Збройні сили, їх здатність відстояти Батьківщину від будь-яких зазіхань. Тому у Конституції України знайшло своє відображення важливе положення про те, що оборона країни, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили. Національно-демократична революція в Україні 1917 – 1920 рр., коли водночас було і так багато досягнуто у справі розбудови Української держави і настільки ж багато втрачено та не реалізовано, - ще один яскравий прояв цієї закономірності. Отже, актуальність теми полягає у тому, що в процесі вирішення проблем сучасного будівництва національних Збройних сил може бути використаний досвід 1917-1920 рр., щоб запозичити те позитивне, що було в українській армії періоду національно-визвольних змагань. На сучасному етапі, в процесі проведення реформ, спрямованих на створення в Україні професійної армії, можуть бути враховані здобутки УНР у цьому напрямку, зокрема Закон про народну армію (січень 1918 р.), який передбачав створення кадрів військових інструкторів та структурної організації війська за територіальним принципом на засаді договору про вільне наймання на визначений термін і за певну платню. У сучасних Збройних силах варто використати досвід армій УНР та Української Держави П.П.Скоропадського при розробці військових статутів, уніформи, атрибутики, військових нагород, а також традиційної для українського війська термінології (сотня, курінь), що у психологічному плані відігравало б певну роль, і кожний військовий відчував би себе належним саме до Українських Збройних сил, а не “пострадянських”. Для будівництва оновленої системи Збройних сил незалежної України треба намагатися запобігати тим негативним явищам, що призвели у 1917-1920 роках до втрати українським народом своєї державності, а саме: відсутність чіткої уяви (доба Центральної Ради) ролі у суспільстві власних Збройних сил, а також державної програми зі створення української національної армії; брак належної культурно-просвітницької роботи у військах; слабка дисципліна у більшості повстанських частин Директорії УНР і свавілля їх отаманів, що сприяло анархії та падінню боєздатності, а врешті-решт і поразці Української армії. Всебічне вивчення цих питань у нинішніх умовах диктується і тим, що розбудова Української держави поставила перед сучасною історичною наукою завдання об’єктивного висвітлення її минулого, спотвореного імперською ідеологією. Необхідність наукового аналізу названої проблеми зумовлена тим, що у вітчизняній історіографії ще не створено узагальнюючої праці, в якій питання створення частин національної армії Української Народної Республіки (УНР) та Гетьманату П.Скоропадського на Півдні України розглядалися б комплексно. Однією з причин виникнення такої ситуації є зокрема те, що невиправдано повільними темпами залучаються до наукового обігу дані, які характеризують українські військові формування тієї доби у регіональному аспекті з огляду на потребу нових концептуальних підходів до проблеми, яка стала предметом запропонованої роботи. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана з тематикою досліджень з історії Нижнього Подніпров’я та Побужжя у ХІХ-ХХ ст. (державний реєстраційний номер 0100U003788), якими займається Миколаївський регіональний центр Інституту історії України НАН України (керівник центру – доктор історичних наук, професор П.М.Тригуб). Об’єктом дослідження є українські військові національні формування, які були створені або діяли на Півдні України у 1917-1919 рр. Особлива увага звертається на їх організацію, склад, чисельність, озброєння, дислокацію, участь у бойових діях, вплив українських формувань на політичну ситуацію в регіоні. Предметом дослідження є національно-визвольна боротьба у 1917-1919 рр. на Півдні України. Специфіка її розгляду полягає в тому, що враховуються особливості історичного та соціально-політичного розвитку багатонаціонального краю, умови Першої світової війни, а потім національно-визвольних змагань, гострої політичної боротьби, соціальної активності мас, багатовладдя, присутності в регіоні іноземних військ спочатку країн Четверного союзу, а потім і Антанти. Територіальні межі дослідження окреслені південним регіоном України (сучасні Одеська, Миколаївська, Херсонська, частини Кіровоградської та Запорізької областей, які на той час за територіально-адміністративним поділом входили до Херсонської губернії). Це зумовлено спільністю історико-географічних особливостей та природно-кліматичних умов, дією специфічних геополітичних та соціально-економічних факторів, які були задіяні на цих територіях і впродовж тривалого часу визначали їх історичний розвиток. Хронологічні рамки роботи зумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють два з половиною роки: початок 1917 – квітень 1919 рр., який доцільно поділити на кілька етапів. Перший етап (березень 1917 – березень 1918 рр.) характеризується становленням національних Збройних сил на Півдні у добу Центральної Ради. Другий період (квітень – листопад 1918 року) припадає на час Гетьманату П.П.Скоропадського і пов’язаний із діяльністю уряду в різноманітних напрямках зі створення національної армії, спеціальних підрозділів та служб, мережі військових навчальних закладів. Останній етап охоплює період із грудня 1918 по квітень 1919 рр. Він характеризується падінням Гетьманату і відновленням Української Народної Республіки (УНР). Взагалі погоджуючись із попередніми дослідниками, вважаємо за доцільне обмежити хронологічні рамки дослідження, пов’язаного з перебуванням військ Директорії на Півдні України, квітнем 1919 року. Такий висновок зумовлений насамперед особливостями військово-політичних подій у регіоні: з квітня 1919 року майже весь Південь України був втрачений Українською Народною Республікою. 4 серпня 2009
Україна як самостійна і незалежна держава перебуває в складних умовах державотворчого і соціального розвитку, створення системи національної безпеки. Це об’єктивно відбивається на розбудові та функціонуванні Збройних Сил як самостійної соціальної підсистеми суспільства, її складових, що розвиваються за властивими їм закономірностями і тенденціями. Важливим соціальним елементом у системі «суспільство * збройні сили» є військові колективи, на які покладено виконання найвідповідальніших завдань збройного захисту суверенної держави, бойової і мобілізаційної підготовки, навчання і виховання особового складу. Цим визначається теоретична і практична значимість вивчення і пізнання військового колективу, оскільки він є основним військово-соціальним середовищем, в якому формуються молоді громадяни України з високими патріотичними і громадянськими почуттями, широким світоглядом, необхідним рівнем військово-професійних знань, умінь і навичок, готових взяти на себе відповідальність за долю своєї Батьківщини. Отже, актуальність аналізу соціально-філософської моделі військового колективу обумовлена низкою обставин. По-перше, недостатністю на даний час знань про соціальні закономірності діяльності та розвитку особового складу підрозділу в нову соціальну якість – військовий колектив. По-друге, в Збройних Силах України в теперішніх умовах прослідковується низка негативних процесів і явищ, які підривають боєготовність та боєздатність, негативно впливають на морально-психологічний стан військових частин і підрозділів. По-третє, як свідчить практика, незнання командирами та начальниками джерел визрівання і вияву різноманітних соціальних процесів і явищ, соціальних закономірностей їх протікання і наслідків у військовому колективі може призвести до помилкових або негативних рішень. По-четверте, недостатня ефективність діяльності суб’єктів військово-соціальної і культурно-виховної роботи з управління, навчання та виховання особового складу, гармонізації різноманітних соціальних взаємодій і взаємин військовослужбовців вимагає від них оволодіння сучасною методологією і методикою діяльності. Стан дослідження проблеми. Проблема військового колективу як високорозвиненої соціальної системи, місця соціальних процесів, особливо соціальної рівноваги в її становленні, впливу військово-соціальної та виховної роботи на його ефективне функціонування привертає до себе увагу багатьох філософів, соціологів, психологів, педагогів, істориків, військових тощо. Чільне місце тут посідає стратометрична (теорія опосередкування діяльністю) концепція А.В.Петровського, суть якої полягає в інтерпретації всіх міжособистісних, внутрішньогрупових і внутрішньоколективних процесів, взаємодій і взаємовідносин на грунті їх залежності від мети, цінностей та змісту групової діяльності. В реалізації задумів дослідження ми опиралися на ідеї про смисли людської життєдіяльності, які знайшли своє втілення в роботах таких відомих мислителів, як М.Вебер, М.Шелер, Г.-Г. Гадамер. Тут варто згадати і вітчизняних авторів. Так, український філософ В.Г.Нестеренко узагальнив підходи до розкриття сутності смислу як «способу, яким людині дано світ». Підходи до визначення колективу як складної соціальної системи обрані, виходячи з наукових поглядів та ідей Л.Берталанфі, В. Андрущенка, І.Бичка, М.Михальченка, І.Надольного, Г.Горак, І.Бойченка, В.Розумного, Г.Заїченка, І.Кального та ін. Специфіку військового колективу як своєрідної соціальної системи досліджували військові учені М.Бережний, М.Варій, М.Феденко, В.Ковальов, В.Кузьменко, М.Табунов та ін. Щодо соціальних процесів, які відбуваються у війсь¬ковому колективі, важливе значення мають роботи М.Боро¬діна, М. Дяченка, Л.Єгорова, Ю.Кірміна, І.Барукова та ін. Однак проблема військового колективу як високорозвиненої та складноструктурованої соціальної системи в аспекті її підтримання і регулювання залишається недостатньо вивченою. Так, не визначено, що саме перетворює соціальну групу (особовий склад військового підрозділу) в соціально зрілу, згуртовану, організовану спільноту (військовий колектив). Недостатньо розкрита проблема соціальних станів військового колективу та механізм їх виявлення. Все це актуалізує соціально-філософське дослідження військового колективу. Об'єкт дослідження. Військовий підрозділ (роти та дорівнюючи їм підрозділи) як специфічна динамічна соціальна система. Предмет дослідження. Процес розвитку особового складу військового підрозділу й перетворення його в колектив – високорозвинену специфічну соціальну систему, а також соціальні механізми впливу на нього з метою досягнення й підтримування стабільності. Мета і завдання дослідження. Дослідити військовий колектив як специфічну соціальну систему, розкрити соціально-філософські засади його формування, виявити вплив на його стан соціальних процесів, проаналізувати механізми забезпечення соціальної стабільності. 1. Обгрунтувати модель військового колективу як високорозвиненої соціальної системи. 2. Виявити закономірності соціального розвитку щодо перетворення особового складу військового підрозділу (специфічної соціальної спільноти) в колектив. 3. Розкрити зміст та сутність соціальних процесів, що протікають у військовому колективі. 4. З’ясувати зміст і сутність соціальних станів військового колективу. 5. Визначити сукупність факторів, які впливають на зміну соціального стану. 6. З’ясувати форми і методи військової соціальної роботи й механізм перебудови свідомості військовослужбовців для досягнення та підтримування військового колективу в соціально стабільному стані. Методологія і методика дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовано системно-структурний функціональний і соціокультурний підходи до аналізу предмета дослідження. Методологічну основу дослідження становлять основні категорії, принципи, положення соціальної філософії про матеріальні, економічні, суспільно-політичні та духовні процеси в суспільстві. Зокрема, методологічне значення має концепція соціальної дії М.Вебера, згідно з якою основою соціальності є наявність смислової співвідносності дій членів певної спільності. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на дисертаційному рівні дається спроба розв’язати проблему перетворення конкретної соціальної групи (військовий підрозділ) у змістовно-визначену цілісність військового колективу: встановлено, що визначальними системоутворюючими елементами, на грунті яких здійснюється перетворення особового складу військового підрозділу в нову соціальну якість – колектив, є сукупність найвищих соціальних смислів. військовий колектив – це високорозвинена особлива соціальна система (відносно самостійна соціальна підсистема Збройних Сил), яка за своєю структурною і діяльно-смисловою організацією постає в єдності чотирьох вимірів: підсистемного, компонентного, функціонального і змістовно-смислового; висвітлено сутність соціальної атмосфери військового колективу, яка є інтеграційним поєднанням і відображенням усієї сукупності колективних (соціальних) відносин, колективних почуттів і колективних референтних норм, що виникають як результат дії соціальної, ціннісно-орієнтаційної й світоглядної єдності та створюють соціальні умови його життєдіяльності та функціонування; виявлена соціальна динаміка військового колективу як різноспрямованість лінійних, циклічних і спіралеподібних соціальних процесів у їх взаємодії, взаємообумовленості й взаємопроникненні, котрі приводять до зміни соціальних якостей, властивостей і рівнів його функціонування; доведено, що стан військового колективу є соціально стабільним при встановленні в ньому соціальної рівноваги, а ступінь її порушення веде до відповідної його зміни, тобто характеризує його або як стан соціального напруження, або як соціально критичний стан, або як дестабілізуючий соціальний стан; осмислено механізм створення і підтримання рівноваги військового колективу, дійовість якого забезпечується злагодженістю дії чинників усієї структури, визначеністю соціальних смислів, на які вона зорієнтована, системністю цілеспрямованого впливу на свідомість військовослужбовців з метою руйнування застарілих негативних і формування нових позитивних соціальних стереотипів і установок. Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження мають теоретичне і практичне значення. Розкриття сутності військового колективу як високорозвиненої соціальної системи, слугує методологічною основою вивчення різних аспектів життєдіяльності й функціонування різноманітних військових підрозділів за їх штатною структурою, соціальною характеристикою і бойовим призначенням; сприяє подальшому соціально - філософському осмисленню систем "особа * колектив", "особа * бойова техніка і зброя, тощо; поглиблено поняття соціальної рівноваги, як підгрунтя готовності і спроможності особового складу виконувати завдання військової діяльності; розкрито практику військово-соціальної і виховної роботи через форми та методи функціонування військового колективу в стані соціальної стабільності. Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались на конференціях, семінарах, нарадах і засіданнях: на нараді офіцерів Управління виховної роботи ЗахОК, Львів, 1997, 1998, 1999 р. на семінарі заступників командирів з виховної роботи ЗахОК, Львів, 1999 р. на міжнародній науково-практичній конференції з проблем впливу на особовий склад військових засобів масової інформації, Львів, 1997 р. на всеукраїнській науково-практичній конференції з питань національної ідеї та державотворення в Україні, Львів, 1997 р. на Всеукраїнському теоретичному семінарі «Українська національна ідея: реалії і перспектив розвитку», Львів, 1999 р. Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Рукопис містить 214 сторінок комп’ютерного тексту, в тому числі 12 малюнків. Основний зміст дисертації. У вступі обгрунтовується актуальність теми роботи, визначається мета об’єкт, предмет, гіпотеза, мета і завдання, дослідження, розкриті наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, особистий внесок автора й апробація дослідження, виділені положення, які виносяться на захист. 4 серпня 2009
Історія вітчизняної прикордонної охорони від козацьких до сучасних часів зберегла до наших днів певний досвід виховання у прикордонників мужності, хоробрості, лицарства, дисциплінованості, витривалості. Цей досвід, перевірений багатовіковою історією християнства, набув логічного продовження у роки Великої Вітчизняної війни, не втрачає своєї актуальності й сьогодні. Проте, слід зазначити, що внаслідок цілої низки причин, у радянські часи при формуванні свідомості воїнів такі поняття як духовність, духовне світосприйняття офіційно не застосовувалися у виховній роботі. Однак на сучасному етапі розвитку української державності з’явилися реальні можливості для більш глибокого розвитку духовності молодого покоління. З урахуванням як наукового, так і практичного значення цих аспектів виховної роботи проведено цілий ряд досліджень, у тому числі в Збройних силах та інших військових формуваннях України. Так, протягом 90-х років окремі питання виховання духовності у військовослужбовців досліджувались у роботах військових педагогів, таких як В. О. Балашов, О. І. Воронов, Д. В. Іщенко, М. І. Кабачинський, О. Д. Сафін, Д. Г. Сидорук, Ю. І. Сердюк та інших. У вітчизняній релігієзнавчій і педагогічній науці опрацьовані проблеми, пов’язані з теорією й історією релігії, зокрема у працях А. М. Колодного, Б. О. Лобовика, П. Л. Яроцького, Л. О. Филипович, О. Н. Сагана та багатьох інших учених. Питання свободи совісті та державно-церковних відносин досліджуються у роботах В. Д. Бондаренка, М. М. Заковича, М. Ю. Бабія, В. Є. Єленського, В. О. Пащенка тощо. Особливо актуальним у даній галузі є дослідження, що стосуються духовно-гуманітарних аспектів діяльності військових формувань України, досвіду душпастирської опіки в іноземних арміях, опрацювання нових форм і методів виховної роботи у військах з віруючими військовослужбовцями. Ці процеси розглядаються у роботах Е. А. Афоніна, С. І. Здіорука, В. А. Мандрагелі, М. В. Цюрупи, В. Д. Яремчука. Разом з тим, як показує аналіз опублікованої наукової літератури та дисертаційних досліджень, завдання щодо виховання віруючих військовослужбовців на теперішній час у наукових працях не досліджувалися. Разом з тим на наявність проблем у розвитку духовності військовослужбовців вказують як соціологічні дослідження, опубліковані у пресі, так і аналіз практичного досвіду військ. Значно впливає на стан духовності військовослужбовців соціальне середовище. Незадовільний стан освіти, науки, культури, охорони здоров’я, високий рівень злочинності в суспільстві, низький рівень матеріального забезпечення військовослужбовців становлять одну з головних причин занепаду морально-психологічного стану. Вихід із цієї ситуації вбачається у спрямуванні виховної роботи на духовно-ціннісні орієнтації військовослужбовців. Прикордонні війська - це частина нашого суспільства і всі процеси, які відбуваються в ньому, прямо впливають на морально-психологічний стан прикордонників. У війська надходить поповнення, значна частина якого увібрала в себе негативні риси сучасного суспільства і у тій чи іншій мірі схильна до протиправної діяльності. Актуальність теми. Демократизація українського суспільства, реформування його Збройних сил і Прикордонних військ створили умови для духовного зростання військовослужбовців. У результаті серед особового складу Прикордонних військ України збільшилась кількість віруючих військовослужбовців. Це породило необхідність подальшого вдосконалення виховної роботи, пошуку ефективних форм і методів для досягнення належного рівня організованості і дисципліни. У сучасних умовах виникають нові підходи до формування у молодих прикордонників національної свідомості, патріотизму, до усвідомлення загально-людських цінностей. Ці та інші чинники вимагають послідовної, цілеспрямованої виховної роботи, яка на засадах національно-історичних традицій народу України зміцнювала б духовний стан захисників Вітчизни. Актуальність даного питання та його недостатня розробленість i визначили вибір теми дисертаційного дослідження. Наукове завдання полягає у визначенні та теоретичному обгрунтуванні основних форм і методів виховання віруючих військовослужбовців Прикордонних військ України. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-практичної діяльності Прикордонних військ України на 1998 р. НДР 098-0015-К “Дослідження проблеми регулювання взаємовідносин між військовослужбовцями в підрозділах і частинах Прикордонних військ України” інв. № 225 НДІ ПВУ. Мета дослідження полягає у визначенні та теоретичному обгрунтуванні основних форм і методів виховання віруючих військовослужбовців Прикордонних військ України. Для досягнення мети дослідження вирішувалися такі завдання: 1. Проаналізувати основні суперечності, тенденції та особливості виховної роботи з віруючими військовослужбовцями. 2. Розробити і науково обгрунтувати зміст форм та методів виховання віруючих військовослужбовців у Прикордонних військах України. 3. Визначити рівні сформованості вміння у командирів підрозділів організовувати виховну роботу з віруючими військовослужбовцями, основні педагогічні умови підвищення рівня виховання віруючих військовослужбовців. 4. Розробити структурну модель організації виховної роботи з віруючими військовослужбовцями. Об’єктом дослідження є процес виховання віруючих військовослужбовців Прикордонних військ України. Предметом дослідження є уточнення змісту форм і методів виховної роботи з віруючими військовослужбовцями Прикордонних військ України. 4 серпня 2009
У період розбудови Української держави виникає необхідність глибокого вивчення історичного шляху нашого народу до незалежності і соборності. Узагальнення тих уроків визвольних змагань та державотворення необхідні не лише для відновлення історичної істини, але й для прогнозування майбутнього держави, оптимізації шляхів її поступу. Крах Габсбурзької та Романівської імперій і процеси відновлення національної державності на західноукраїнських землях, українсько-польське протистояння у війні, боротьба проти експансії на ці землі Польщі, Румунії, Угорщини, Росії й міжнародно-дипломатична діяльність галицьких політиків - всі ці проблеми потребують об’єктивного висвітлення. Навіть через вісімдесят років не стихає гостра дискусія щодо історії Західно-Української Народної Республіки та ролі галицьких політиків у боротьбі за незалежність і соборність. Однак, кожна з названих проблем фальсифікувалася радянською історіографією. Науковці не мали доступу до багатьох архівних документів і матеріалів. Цензурні перепони перешкоджали публікації результатів досліджень з історії визвольних змагань 1918-1921 рр. В нових історичних умовах, коли стали доступними вітчизняні та зарубіжні архівосховища, активізувалося дослідження проблем політичної історії України ХХ ст. в цілому та історії ЗУНР зокрема. Впродовж останніх років наше суспільство мало змогу познайомитися як з раніше невідомими широкому читацькому загалу працями вчених української діаспори, так і цілою низкою робіт вітчизняних істориків, що поглянули з нових, глибоко професійних позицій на минувщину українського народу. Аналіз цієї літератури показує: в процесі формування демократичної політичної системи доводиться вирішувати завдання, які мали місце в ході національно-визвольних змагань. Адже в той період як суспільство, так і керівники партійних та державних структур стикалися з питаннями вирішення проблеми спочатку автономії Східної Галичини і Буковини в Австро-Угорських землях, а згодом і незалежності ЗУНР. Важливою виступала проблема подолання політико-економічних і психологічних розходжень між Наддністрянською і Наддніпрянською частинами України, які заважали керівникам УНР і ЗУНР в проведенні інтеграційно-консолідуючих процесів в Україні. Тому вивчення історії цього драматичного періоду дозволяє провести паралелі до сучасності у налагодженні стосунків з державами близького і далекого зарубіжжя, становлення демократичного суспільства з багатопартійною системою, а також дотримання законності і правопорядку в суспільстві. Саме з цих причин історична наука зобов’язана проаналізувати уроки національного державотворення, прорахунки внутрішньої і зовнішньої політики ЗУНР. Важливим етапом націотворення став соборний процес. Власне Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. засвідчив багатовікове прагнення українців до утворення могутньої самостійної європейської держави і формування єдиного фронту в боротьбі проти експансії на рідні землі Польщі, Росії, Румунії, Угорщини за підтримки країн Антанти. Більшість науковців, які досліджували визвольні змагання 1918-1921 рр., проаналізували крах Австро-Угорської імперії та проголошення ЗУНР, діяльність Державного Секретаріату і Національної Ради. В дисертаційному ж дослідженні робляться акценти на військові і зовнішні чинники державотворчого процесу, які впливали на долю ЗУНР. Саме з таких міркувань досліджується Паризька Мирна конференція, за ухвалою якої Східна Галичина мала відходити на 25 років до Другої Речі Посполитої. Таке рішення конференції й спричинило, на нашу думку, заключення Варшавського договору між УНР і Польщею та Ризького миру між більшовицькою Росією і поляками, за якими західноукраїнські землі відійшли під юрисдикцію Варшави. Важливість дослідження полягає насамперед у детальному огляді та аналізі військових подій, які впливали на долю ЗУНР. Особлива увага відводиться глибокому переосмисленню зовнішньополітичних чинників визвольних змагань у 1918-1921 рр. Детально розглянуто діяльність українських дипломатів на Паризькій Мирній конференції, їх намагання захистити право галицьких українців на самовизначення. Комплексне дослідження передумов, перебігу та наслідків цих історичних процесів особливо актуальні на етапі становлення добросусідських взаємин між Україною, Польщею, Румунією, Угорщиною і Словаччиною. Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертацію виконано в рамках наукової проблематики кафедри історії України, науки і техніки Державного Університету “Львівська Політехніка”. Об’єктом наукової роботи є військова та зовнішньополітична історія Східної Галичини у роки національно-визвольних змагань 1918-1921 рр. Предметом дисертаційного дослідження є збройний захист державно-соборних устремлінь галицьких українців від експансії Польщі, Румунії, Угорщини та Росії, а також українське питання в період національно-демократичних революцій у Центральній та Східній Європі. Хронологічні рамки роботи охоплюють 1918 - 1921рр. - завершальний період світової війни, утворення ЗУНР та збройний захист її завоювань від іноземної експансії, розгляд українського питання на Паризькій Мирній конференції, вплив рішень Варшавського та Ризького договорів на долю східногалицьких земель. Метою дисертаційного дослідження є вивчення та узагальнення військових уроків та прорахунків молодої держави, а також зовнішньополітичні обставин проголошення та поразки ЗУНР. 4 серпня 2009
В умовах формування силових структур та військових формувань держави, що відбувається на фоні політичних, соціальних та економічних змін, особливе значення приділяється процесу підготовки професійних кадрів. Протягом усього часу існування війська значна увага приділялася профе¬сійному вихованню усіх категорій військовослужбовців, однак процес професійного виховання рядового і сержантського складу, що проходить службу за контрактом, є принципово новим напрямком, що в сучасних умовах, в зв'язку зі зміщенням приоритету комплектування військових формувань за таким принципом, здобуває теоретичну та практичну значущість. Приклади добровільної служби в Українському війську - відомий історичний факт, елементи якого можна використати в практиці військово-педагогічної діяльності з урахуванням сучасного розвитку суспільства, держави та військових формувань у цілому. Провідні вчені-педагоги, такі як: О. В. Барабанщиков, Н. Ф. Феденко, М. П. Коробейніков, П. Л. Городов, А. Ф. Железняк грунтовно досліджу¬вали проблему підготовки військових фахівців. Проте, в Україні дана проблематика досліджувалась недостатньо. Окремі питання, пов'язані з військово-педагогічною діяльністю прикордонників, розглядалися в роботах М.Г.Столяра, Д. В. Іщенка, О. Д. Сафіна, В. О. Балашова, А. А. Желдака, В. В. Щербаня та ін. Як показує аналіз вивчення даної проблематики, питання професійного виховання військовослужбовців за контрактом науковцями на теренах нашої держави не досліджувались. Прикордонні війська України, як військове формування Воєнної організації держави, перебувають у нових соціально-економічних умовах: зріс рівень всебічного розвитку особистості; частково змінилися цінності і мотивація існування; зросли вимоги до рівня компетентності фахівця та розуміння пріоритетності професіоналізму в процесі діяльності військо¬вослужбовця. Визначився новий об'єкт виховання - військовослужбовці за контрактом Прикордонних військ України (далі – контрактники), які у перспетиві мають виконувати основні службово-бойові завдання з охорони державного кордону. У системі функціонування нового інституту військовослужбовців виникли різноманітні проблеми, у тому числі щодо виховання військово¬службовців контрактом. Аналіз стану професійного виховання контракт¬ників виявив багато-плановість цієї категорії військовослужбовців: діапазон віку - від 19 до 45 років; 73% - пройшли службу в Прикордонних військах або інших військових формуваннях, інші перейшли із строкової служби на контрактну; 59% - до служби працювали і мають професійний досвід; 61% - сімейні, мають соціальний та життєвий досвід; 51% - контрактників закінчили різні навчальні заклади; кількість жінок серед контрактників у окремих частинах досягає 30%. Як свідчать експериментальні дані, 72% - контрактників у процесі службово-бойової діяльності допускають елементи неретельності, недисциплінованості, не займаються самовихованням. У цілому, існуюча система виховання військовослужбовців за контрактом входить у протиріччя із вимогами, що висуваються до них, як до професіоналів. Актуальність теми дисертаційного дослідження, таким чином, обу¬мовлена: невідповідністю існуючої теорії та методики професійного виховання військовослужбовців за контрактом потребам і стану При¬кордонних військ України; недостатністю рівня педа¬гогічної підготовки офіцерських кадрів до професійного виховання військо¬во¬службовців за контрактом; зростанням вимог до рівня сформованості професійних якостей військовослужбовців за контрактом. Таким чином, можна зробити висновок, що виховання військово¬службовців за контрактом не було предметом спеціального наукового дослідження, що у свою чергу й обусловило вибір теми дисертаційного дослідження: "Удосконалення професійного виховання військовослужбовців за контрактом у Прикордонних військах України". Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Націо¬нальної академії Прикордонних військ України ім. Б.Хмельницького в рамках НДР № 296-0080К "Контрактник". 4 серпня 2009
Успішна реалізація заходів і досягнення цілей реформування Прикордонних військ, яке проводиться в Україні, залежить від виконання цілого ряду завдань, одним з яких є підтримання на високому рівні законності та правопорядку у Прикордонних військах України. Дане завдання виконують всі військові органи в межах наданих їм повноважень, при неухильному і суворому дотриманні і виконанні законів і інших правових актів у своїй повсякденній діяльності. В даному контексті особливий інтерес викликає діяльність юридичної служби, яка організаційно входить до структури вказаних органів, оскільки для неї зміцнення законності, захист прав і законних інтересів органів військового управління, військових частин, з'єднань і підприємств Прикордонних військ України, правове забезпечення їх діяльності є одним з найважливіших завдань. Оскільки контроль є одним із способів забезпечення законності, юридична служба Державного комітету у справах охорони державного кордону України наділена рядом контрольних повноважень. Дослідженню окремих напрямків діяльності юридичної служби були присвячені роботи цілого ряду науковців ще у радянський період. Зокрема, дане питання досліджувалось у роботах Ю.М.Арістакова, В.М.Бєрєжнова, О.М.Бухаловського, В.С.Анохіна, В.М.Паращенко, А.М.Мартем’янової, Г.В.Пронської, К.С.Юдельсона, I.М.Зайцева, I.Л.Зубової, Л.К.Меренкової та інших науковців. Разом з тим, цілісного дослідження з проблем саме контрольної діяльності юридичної служби не проводилось, багато її аспектів на сьогодні залишаються практично не вивченими. Це стосується і розгляду поняття самого контролю юридичної служби, основних напрямків і форм його здійснення, а також інших принципово важливих питань. Крім того, на даний час в теорії правової роботи і в практичній діяльності юридичної служби з'явилось багато нововведень, які на сьогоднішньому етапі розвитку військово-адміністративної науки вимагають свого науково-теоретичного осмислення. В повній мірі це положення стосується і контрольних функцій та повноважень юридичної служби. Беручи до уваги те значення, яке має діяльність юридичної служби Державного комітету у справах охорони державного кордону України у забезпеченні законності і правопорядку в Прикордонних військах України, слід прийти до висновку про необхідність теоретичної розробки наукових рекомендацій для їх практичної діяльності. При цьому вимагають глибокого і систематичного дослідження питання, які не були раніше предметом детального вивчення, і які стосуються контрольних функцій і повноважень юридичної служби як основного ядра її діяльності. Під цим кутом зору необхідним є також і детальний аналіз накопиченого за останні роки нормативного матеріалу, який вніс у контрольну діяльність юридичної служби багато нового. Крім того, необхідною є розробка пропозицій по вдосконаленню нормативного регулювання діяльності юридичної служби, оскільки основні нормативні акти, які стосуються даної галузі, не досить чітко регламентують контрольну діяльність юридичних служб міністерств і відомств взагалі, і юридичної служби Прикордонних військ України, зокрема. Необхідність вищевказаних досліджень викликана також потребою у більш якісній підготовці кадрів для всіх структурних підрозділів юридичної служби Прикордонних військ України та правозастосовчої діяльності цієї служби. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Плану наукової роботи Національної академії Прикордонних військ України. Робота виконана у рамках НДР 297-0017 К. «Науково-практичний коментар до законів України "Про Прикордонні війська України", "Про державний кордон України". Обраний напрям дисертаційної роботи є складовою частиною наукової роботи в Національній академії Прикордонних військ України та відповідає Перспективному плану дисертаційних досліджень в Прикордонних військах України на 1998 - 2005 роки. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі і систематизації сучасного стану теорії та практики контрольної діяльності юридичної служби Державного комітету у справах охорони державного кордону України (надалі - Держкомкордон); виробленні та обгрунтуванні наукових рекомендацій і пропозицій щодо її подальшого вдосконалення. Для досягнення поставленої мети автором вирішуються наступні завдання: 1. Дослідження історично-правового розвитку нормативної бази з питань юридичної служби і, зокрема, її контрольних повноважень; 2. Визначення вихідних теоретичних положень, які розкривають поняття контролю юридичної служби і його місце в загальній системі контролю, що здійснюється у Прикордонних військах України (надалі - ПВ України); 3. Розкриття змісту і особливостей контролю, що здійснюється юридичною службою; 4. Аналіз основних напрямків і форм здійснення контрольної діяльності юридичної служби Держкомкордону; 5. Розробка наукових і практичних рекомендацій з питань: - вдосконалення військового законодавства, що визначає роль і місце юридичної служби в системі Прикордонних військ України та її діяльність як самостійної структури по забезпеченню законності правозастосовчої діяльності органів військового управління ПВ України; - вдосконалення роботи органів військового управління ПВ України по керівництву діяльністю підрозділів юридичної служби; - вдосконалення структури юридичної служби та її підрозділів; - підвищення ефективності використання правових засобів в контрольній діяльності юридичної служби. Теоретичну і практичну основи дослідження складають наукові праці з теорії держави і права, філософії, адміністративного права, військового права, Конституція України, інші нормативні акти, в тому числі, і нормативні акти органів військового управління, які регулюють діяльність підрозділів юридичної служби. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана дисертаційна робота є першим комплексним науковим дослідженням у галузі військового права, яке присвячене проблемам контрольної діяльності юридичної служби Держкомкордону України. Наукова новизна знаходить відображення у таких положеннях, висновках та пропозиціях: 1. Визначення поняття та змісту контрольної діяльності юридичної служби Держкомкордону; 2. Визначення мети та завдань контрольної діяльності юридичної служби Держкомкордону; 3. Виділення основних напрямків контрольної діяльності, що здійснюється юридичною службою Держкомкордону; 4. Вироблення пропозицій по вдосконаленню військового законодавства, що регулює контрольну діяльність юридичної служби в системі Прикордонних військ України. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони дають змогу оцінити сучасний стан та перспективи розвитку юридичної служби Прикордонних військ України. Висновки та рекомендації, які містяться у дисертаційному дослідженні взяті за основу при розробці пропозицій щодо внесення змін та доповнень до «Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації», що підтверджено актом про реалізацію результатів наукових досліджень № Ю 2147 від 5 листопада 1999 року. 4 серпня 2009
Одним з найважливіших питань будівництва та розвитку Збройних Сил України є формування національних структур підготовки військових кадрів і визначення їх основних функцій. Саме у системі військової освіти створюється той фундамент, на якому розбудовуються Збройні Сили. У зв’язку з цим привертає увагу недостатньо вивчена проблема щодо створення системи підготовки офіцерських кадрів України, як складової загальнодержавної освіти, її місця і ролі у процесі будівництва Збройних Сил України. Глибоке та всебічне вивчення окресленої проблеми має важливе суспільне та наукове значення, бо сприятиме більш об’єктивному висвітленню важливого періоду в історії України, пов’язаного з відродженням національних військових традицій і будівництва Збройних Сил України. Грунтовне дослідження проблеми необхідне й тому, що воно торкається такого важливого аспекту будівництва українського війська як визначення актуальності та обгрунтованості проведення реформ у військовій сфері, з’ясування чинників, що впливали на розвиток системи військової освіти, роль політичного, державного та військового керівництва у процесах створення національної системи підготовки військових фахівців. Об’єктом дослідження є система підготовки офіцерських кадрів Збройних Сил України. Предметом дослідження є процес формування системи вищої військової освіти в Україні в період утвердження державності та будівництва Збройних Сил. Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Наукова робота пов’язана з науково-дослідницькими працями Головного управління військової освіти МО України “Концепція розвитку системи військової освіти до 2005 року”, шифр “Концепція”, “Підготовка офіцерів кадру та запасу на базі цивільних вищих навчальних закладів освіти України”, шифр “Студент”, науково-дослідницькою проблематикою Інституту гуманітарної освіти Національного університету “Львівська політехніка” та Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із січня 1992 по грудень 1998 рр., тобто проміжок часу, коли власне закладалися підвалини створення системи вищої військової освіти, формувалася її організаційна структура, відбувався пошук оптимізації функціонування та інтегрування у загальнодержавну систему освіти. Метою дослідження є всебічне вивчення подій щодо створення національної системи вищої військової освіти, відтворення цілісної картини будівництва вищої військової школи в Україні. Завдання дослідження полягає у вивченні стану підготовки офіцерських кадрів після розпаду системи військової освіти СРСР і об’єктивних причин, що спонукали до створення національної вищої військової школи в Україні, аналізу формування системи підготовки офіцерських кадрів у процесі будівництва Збройних Сил нашої держави; дослідженні внутрішніх процесів системи підготовки військових фахівців, визначення прорахунків, помилок і досягнень на шляху реформування вищої військової школи; з’ясуванні еволюції поглядів на створення сучасної системи підготовки офіцерських кадрів, досвіду та уроків будівництва вищої військової освіти в Україні протягом 1992-1998 рр. Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, вивчення явищ в їхньому розвитку, в системності опрацювання значного обсягу матеріалів на основі порівняльного аналізу. Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному дослідженні процесу розвитку вищої військової освіти в Україні. Практично вперше розглянуто питання формування суто вищої військової освіти, простежено процес створення національної системи підготовки офіцерських кадрів і його органічний вплив на будівництво Збройних Сил України, розкрита роль і місце вищих органів державної влади та військового керівництва у вирішенні концептуальних питань реформування системи вищої військової освіти. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його висновки та окремі наробки можуть бути враховані у розв’язанні проблем сучасного військового будівництва в Україні і системи підготовки офіцерських кадрів зокрема, а також використані для написання узагальнюючих науково-популярних робіт, навчальних, довідкових матеріалів з історії Збройних Сил України та національної військової освіти. Дисертація допоможе розробці лекцій і спецкурсів для системи вищої військової освіти та гуманітарної підготовки військовослужбовців. Особистий внесок здобувача полягає в спробі об’єктивного, науково неупередженого опису процесу становлення системи вищої військової освіти на основі історіографічного аналізу. Здобувач охарактеризував і дав власну оцінку подіям, фактам і явищам щодо створення системи підготовки офіцерських кадрів і прослідкував їх вплив на будівництво Збройних Сил України. В опублікованих наукових працях автор самостійно проаналізував шляхи створення системи вищої військової освіти в Україні, узагальнив досягнення та прорахунки . Апробація результатів дисертації здійснювалася в ході організації навчального процесу Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”, окремі положення та результати дослідження розглянуті на засіданні кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, в опублікованих наукових статтях, у доповідях і виступах на семінарах і конференціях Національного університету “Львівська політехніка” та Військового інституту при НУ “Львівська політехніка”. Структура та обсяг дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Всього в дисертації 175 аркушів. Список використаних джерел містить 246 найменувань. 23 липня 2009
Складні соціально-економічні перетворення в Україні суттєво вплинули на усі сторони життя, поставивши перед вітчизняною системою освіти ряд нових завдань, першочерговими з яких є удосконалення процесу підготовки майбутніх фахівців. 23 липня 2009
Забезпечення якості продукції вимагає вдосконалення нормативної бази та механізмів її застосування у всіх сферах науки і техніки. При цьому все вагомішого значення набувають питання, пов’язані з ефективним використанням методів стандартизації у народному господарстві. Важлива роль належить засобам відтворення ряду значень величини в межах встановленого діапазону. Для цього застосовують впорядковані або невпорядковані багатозначні міри. Однак більшості сьогодні уживаних впорядкованих мір, створених на стандартизованих рядах чисел, притаманна інформаційна надлишковість, що зменшує ефективність використання техніко-економічної інформації під час виготовлення продукції та експлуатації виробів. Тому гостро постає проблема дослідження та стандартизації безнадлишкових рядів та пропорцій з метою розробки на їх основі нових перспективних методів та засобів відтворення ряду значень величини в межах заданого діапазону. 19 липня 2009
Соціально-економічні процеси, які відбуваються в Україні, суттєво впливають на забезпечення рівня її державної безпеки. Вони потребують нових підходів до розбудови Прикордонних військ. Зміни на кордонах, надання Прикордонним військам України статусу з координації дій державних структур на кордоні, зростання напруженості на ряді його ділянок, напружена боротьба з нелегальною міграцією, контрабандою, транснаціональне розповсюдження наркотичних речовин висувають підвищені вимоги до підготовки офіцерів-прикордонників у сучасних умовах. Майбутні офіцери-прикордонники безпосередньо будуть організовувати охорону державного кордону, тому від їхньої військово-професійної відповідальності залежить якість виконання службово-бойових завдань частинами і підрозділами Прикордонних військ України. Якраз відповідальність зумовлює рівень реалізації особистістю військово-професійної діяльності, зокрема вона впливає на формування у прикордонників високих морально-психологічних якостей, почуття особистої відповідальності за надійну охорону та захист державного кордону Вітчизни, вірності конституційному обов'язку, військовій присязі, народові України, дисциплінованості, гідності, честі і гордості за належність до Прикордонних військ України, а також розвиток у воїнів гуманістичного світогляду, правової свідомості та особистих якостей, необхідних для військової служби й успішної діяльності в громадському житті після звільнення у запас. Актуальність теми. Вивчення результатів службової діяльності офіцерів Прикордонних військ України свідчить про те, що основними їх труднощами, особливо молодих офіцерів, є проблеми, які пов'язані з психологічним становленням військово-професійної відповідальності у курсантів під час навчання у військово-навчальному закладі. Складна і суперечлива соціально-економічна ситуація в Україні, вплив на її збройні формування дестабілізуючих факторів, посилення соціальної напруги у військовому середовищі, перехід на нові умови комплектування значно ускладнюють завдання професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників. У ході дослідження ряду авторів (Д. В. Іщенко, О. Д. Сафін, М. В. Варій та інші) виявлені досить помітні негативні зміни у мотивації офіцерів до військової служби, відмічено низький рівень військово-професійної відповідальності. Існуючий стан виховної практики у військових формуваннях, силових структурах та військових вузах формує запит на оновлення методологічних основ вікової і педагогічної психології, тісно пов'язаних із загальнопсихологічним контекстом, а як відомо, спеціальні методології викликають до життя відповідні психолого-педагогічні технології та психотехніки, у чому зацікавлене суспільство з плюралістичними ознаками в економіці, політиці, ідеології, культурі. Проте, як показує аналіз наукових джерел, на фоні досить активного наукового вивчення різних аспектів відповідальності особистості як такої загалом, а також основних розробок щодо її діагностики та розвитку, малодослідженими залишаються проблеми вивчення відповідальності осіб, які виконують свої професійні обов'язки в особливих умовах. На матеріалі військової служби проблема відповідальності не розглядалась, зокрема не вивчено мотиви військово-професійної відповідальності, психологічні характеристики предмета й інстанції цього типу відповідальності, а також не з'ясовані психолого-педагогічні умови становлення її у курсантів. Тому актуальність та наукова новизна дослідження "Психологічні основи становлення військово-професійної відповідальності у курсантів" не викликає сумніву. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-практичної діяльності Прикордонних військ України (НДР № 200-1202 І). Об'єкт дослідження - відповідальність курсантів військового вузу. Предмет дослідження - військово-професійна відповідальність та умови її розвитку і становлення. Мета і завдання дослідження полягають у теоретичному визначенні та експериментальному вивченні особливостей військово-професійної відповідальністі, а також виявленні умов, чинників та методів її розвитку у курсантів військового вузу. Гіпотеза дослідження. Психологічна сутність військово-професійної відповідальності полягає у безумовному прийнятті та усвідомленні курсантом предмета відповідальності, інстанції відповідальності та себе як суб'єкта цього типу поведінки. Традиційно виховання військово-професійної відповідальності у курсантів НАПВУ здійснюється на неповній орієнтувальній основі і це неефективно сприяє розвитку майбутнього офіцера ПВУ як суб'єкта військово-професійної відповідальності. Ефективними педагогічними впливами, що зумовлюють розвиток військово-професійної відповідальності, є активне стимулювання відповідальності курсантів, створення умов для вияву ними даного типу поведінки, врахування дії позитивних і негативних чинників тощо. Для досягнення поставленої мети ставились і вирішувались такі завдання: 1. Уточнити соціально-психологічний зміст поняття "військово-професійна відповідальність". 2. Експериментально вивчити мотиви, предмет та інстанцію військово-професійної відповідальності й охарактеризувати типи та рівні її розвитку у курсантів військового вузу. 3. Визначити чинники та умови, що позитивно впливають на становлення відповідальності у курсантів НАПВУ. 4. Обгрунтувати систему виховання військово-професійної відповідальності у курсантів та визначити основні шляхи і методи реалізації цієї системи в умовах НАПВУ. DNN.SU Дослідження новоі науки |
Користувач
Популярне
Партнеры
Лічильники
|
Просмотров:
Автор: 
Восстановление пароля